Батьки навчили любити працю й шанувати людей - 2 Серпня 2011 - Ружинська земля
Головна » 2011 » Серпень » 2 » Батьки навчили любити працю й шанувати людей
16:07
Батьки навчили любити працю й шанувати людей
Людські стежки-дороги сплітаються протягом життя у дивне мереживо з успіхів і невдач, злетів і падінь, мрій і досягнень. І завжди приходить така мить, коли потрібно спинитись, озирнутись, підбити підсумки, зробити висновки, і, можливо, щось змінити. Напередодні ювілею голови районної державної адміністрації Володимира Сергійовича Бондарчука ми побесідували з ним про віхи його життя та попросили поділитися з нашими читачами планами на майбутнє. 


– Володимире Сергійовичу, Ваш трудовий шлях розпочався 40 років тому, після випускного вечора у Верхівнянському сільськогосподарському технікумі, коли Ви стали агрохіміком у колгоспі в Паволочці тоді Дзержинського, а нині Романівського району. Скажіть, а чи хотіли б Ви обрати іншу професію, іншу дорогу в житті?
– Ні, напевно, ні, не хотів би. Адже йшов стежкою батьків, які самі були колгоспниками. Батька Сергія Микитовича та маму Агафію Яківну поважало й цінувало все село за їх чесну й віддану працю. Вони й нас, малих, привчали до роботи, заклали любов до праці і повагу до людей. З маленьку ми пасли гуси, корови, годували хазяйство, допомагали батькам вдома. Я батькові носив у поле їсти, бачив, як він працює, та й сам учився.
– У кожної дитини свої спогади про дитинство: для когось воно пахне молоком і медом, інші бережуть в пам’яті безкраї різнобарвні поля…Яке було дитинство у нинішнього керівника району?
– Я зі свого дитинства пам’ятаю білу, криту соломою батьківську хатину, обсаджену квітами і яблунями. Потім, коли вже працював у Паволочці відродив там занедбаний яблуневий сад. Невдовзі пішов у армію, служив на Балтійському флоті. А в цей час той сад дав небувалий урожай яблук, і мені в частину прислали премію за нього, чим приємно здивували. Дуже довго мріяв, що колись і в мене вдома буде такий гарний сад. Сьогодні вже ростуть три десятки яблунь навколо нашого будинку. А ще пригадую, як колись у лісі збирали чорниці, лисички, білі гриби, бабки. Було їх досхочу. А мама вдома з грибів та ягід готувала нам різні смачні страви. І пам’ятаю, як разом з іншими дітьми збирали і стелили льон. Як же синьо він тоді цвів…
– Після армії Ви працювали і агрономом, і бригадиром тракторної бригади, і керували відділком колгоспу в Ягнятині, і очолювали господарства, і досягли високих посад на державній службі. Люди обирали неодноразово Вас у депутати районної ради. Ви керували нафтобазою та очолили колектив податківців в Андрушівському районі. Словом, досвіду здобули різного. Скажіть, що для Вас стало найбільш корисним і важливим, що цінного Ви для себе узяли за цей час?
– Так, свій досвід я б поділив на декілька етапів. Перший – це час, коли я працював у аграрній сфері. На практиці пізнав усі етапи сільськогосподарського виробництва. Займав посади різні – від агронома до голови колгоспу, тому на кожну нову посаду приходив уже сформованим, з певними знаннями й навиками. Коли керівник сам знає весь виробничий процес, він і з колективом знайде спільну мову, і разом досягнуть поставлених цілей. Уміти знаходити контакт з людьми – це, на мою думку, головне. У мене є одне правило: чіткість і дисциплінованість у своїх позиціях. Коли ти бачиш напрямок своєї роботи, перспективу – тоді згуртуєш навколо цієї мети й людей. Треба розуміти, чого ти хочеш досягти. Приміром, виробництво сільськогосподарської продукції повинно, перш за все, забезпечити людей заробітною платою, дати їм можливість гідно жити, а крім того, у селі повинна розвиватись соціальна сфера. Приміром, коли я керував колгоспом «Вперед» у Плосці ми досягли спільною працею того, що люди протягом семи років отримували безкоштовно хліб на зарплату. Разом з колгоспниками отримували й працівники соціальної сфери. Люди були там ініціативні, мали азарт до роботи. Інша ситуація була у Крилівці. Коли я в 1998 році очолив місцевий кооператив, мав на меті зробити так, аби люди зрозуміли, що тільки працею можна створити власний добробут.
Коли у 2005 році я залишився без роботи, трагізму в цій ситуації я не бачив – так склалось в державі, що багатьох людей кинули напризволяще. Та, як кажуть, не копай іншому яму…Завдяки друзям довго без роботи не сидів – запропонували очолити нафтобазу №10 в Зарудинцях. Сфера діяльності для мене була новою, але зацікавила. Адже тут я дізнався більше, звідки беруться такі необхідні для сільського господарства пально-мастильні матеріали, як їх доправляють до споживача. У той час на ружинській автозаправній станції була постійна проблема – перебої зі світлом. Владнали – поставили дизель-генератор. Нафтобаза стала однією з кращих у області.
Наступним етапом для мене стала податкова служба. Чесно кажучи, сьогодні навіть радив би усім керівникам районів мати досвід роботи в податковій службі – дізнаєшся не лише, де беруться надходження до бюджету, а й де є перспективи, а де втрати. Приміром, тривалий час у районі втрачались надходження до бюджету від плати за оренду землі, від недоотриманого податку на прибуток. Адже є підприємства, які орендують землю у нашому районі, а зареєстровані і сплачують податки за його межами. Лише з початку нинішнього року ми отримали додатково 200 тисяч гривень, і це ще не всі резерви використані, робота у цьому напрямку триває. Податкова служба – це хороша школа для керівника району.
– Ви уже вдруге очолюєте Ружинський район. Чи змінили Ви щось у стилі керівництва? Чи, можливо, знайшли нові підходи до підбору своє команди? Що цінуєте в людях, які Вас оточують?
– Так, я думаю, що став більш уважним до людей, до вирішення їх проблем. Кожен повинен пройти певний шлях, аби зуміти уявити себе на місці тієї людини, яка звертається до тебе по допомогу. Щодо команди, то скажу, що принцип «кадри вирішують все» вже перевірений роками. У нас сьогодні одна біда – ми «не вирощуємо» кадри. Людину треба розкрити в роботі, аби вона могла рости професійно. Радянська система все-таки виховувала кадри – це був цілий прошарок фахівців, на жаль, сьогодні цього нема. Молодь прагне високих посад одразу після університетів. В районі сьогодні потрібні агрономи, ветлікарі, зоотехніки, однак працювати нікому. Та я б свою дитину не віддав у чиновники одразу після університету – краще, починати працювати на виробництві. Коли людина працює на підприємстві, там її можна чомусь навчити, порадити. А от на державну службу краще йти уже сформованим спеціалістом, уміти працювати з людьми, добре розбиратися у практичних питаннях – земельних відносин, майнових тощо.
А в людях я найбільше ціную відкритість, працьовитість, чіткість дій, бачення перспективи. Поважаю тих, хто шукає і знаходить вихід із проблемної ситуації. Мушу визнати, що завжди намагався сформувати такий ініціативний колектив навколо себе – і у Плосці, і в Крилівці, і в нинішній адміністрації цього прагну.
– Володимире Сергійовичу, наразі Ви фактично отримали другий шанс реалізувати заплановане Вами на початку 2000-х років, у Вашу першу каденцію на посаді голови райдержадміністрації. Які пріоритети у соціально-економічному розвитку району ставите перед собою сьогодні?
– У першу чергу, прагну завершити газифікацію району, адже у ті часи теж багато для цього зробили. До фінішу уже й не так далеко: усього чотири села. Інша біда – дороги. Сьогодні вкрай потребують ремонту під’їзні дороги до Березянки, Вербівки, Шпичинців. На жаль, багато коштів з державного бюджету відволікає підготовка до Євро-2012. Та вже отримали мільйон гривень на ремонт комунальних доріг і буде ще три – на дороги державного значення. Достатньо багато уваги ми звертаємо на сфери освіти, охорони здоров’я й культури. Як Ви вже знаєте, готуємо ряд приміщень для відкриття дошкільних навчальних закладів. Ось з першого вересня запрацює дитсадок у Прибережному. Нагадаю, що у минулому році нам вдалось зробити автономне опалення у дитсадку №3 в Ружині за рахунок будівництва електрокотельні. Тепло діткам взимку зберігатимемо і за рахунок заміни вікон на склопакети. У наступному році плануємо виділити кошти на облаштування ігрових майданчиків біля дитсадків, придбання холодильного обладнання, постільної білизни тощо. Потребують негайного ремонту покрівлі навчальних закладів у Білилівці, Бистрику, Ягнятині, Крилівці. У багатьох школах треба реконструювати системи водопостачання й водовідведення, опалення. Починаючи з минулого року тривають ремонти приміщень сільських та районного будинків культури. Вони один за одним, оновлені, відкривають двері перед жителями, які сходяться на концерти. Закуповуємо необхідне музичне устаткування. Багато уваги приділяємо закладам медицини.
Не на останньому місці благоустрій населених пунктів. Скажімо, в райцентрі в нинішньому році вже зробили реконструкцію Монумента Слави, а невдовзі вже встановимо пам’ятник ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС, обгородили кладовища, плануємо відремонтувати центральні вулиці селища та закінчити реконструкцію центральної площі Ружина. Проблем багато, та на все потрібні фінанси. Заплановане будемо здійснювати за рахунок фінансування з усіх допустимих джерел.
– Звісно, що за роки роботи добрих справ накопилось чимало. Чим пишаєтесь особливо?
– Так, багато планів вдалось реалізувати. Та думаю, важливим для мене є те, що у роки роботи у Плосці досягли найвищих врожаїв, провели людям газ, воду, телефони, побудували тваринницькі приміщення. А ще позитивно оцінюю те, що в Ружині на початку 2000-х років вчасно почали вживати заходи з енергозбереження, переводити об’єкти на індивідуальне опалення, зупинили енергозатратні котельні, реорганізували житлово-комунальне господарство. Завдяки цьому зараз МКП «Господарник» успішно працює.
– Володимире Сергійовичу, нам часто доводиться бачити Вас на публічних заходах разом з онуками. Чи достатньо часу у Вас на родину?
– Напевно, в тому й вся біда, що все життя мало часу приділяв сім’ї, дітям. Адже йшов на роботу о 5-6 годині ранку і аж до темної ночі. Прийду, діти вже сплять. Тому більше тепла зараз віддаю онукам. Ми з величезною насолодою проводимо час разом, завжди знайдемо собі заняття. А бувати на районних заходах, особливо таких, як День Перемоги, це вже традиція. Переконаний, що це виховує в дітях повагу до історії власного народу. Онуки тішать мене й гарними здобутками в навчанні – і Богдан, і Вова дуже старанні, а тому гарно вчаться.
– А якби мали достатньо вільного часу, чим би займались?
– Хотів би помандрувати – побувати на Балтиці, де служив, до друзів у Москву поїхав би. А ще хотілося б Закарпаття побачити. Але ж я від землі хлібороб – тому мрію все вирощувати своїми руками, на присадибній ділянці. А ще – завів би пасіку. Усе це кропітка робота, але й коли сам приглянеш за садом, городом, тоді і врожай буде найкращий.
– Часто відвідуєте батьківську землю?
– Хм…Мабуть, вже зараз маю дві батьківщини: у селі Серби в Ємільчинському районі народився й виріс, а на Ружинщині провів майже все доросле життя. І та земля, й інша однаково дорогі для мене. От навесні їздив. Там чекає завжди сестра Валя, що маже замінила мені маму. Мами рано не стало…Валя завжди вислухає, розрадить, допоможе. Вона мене і в життя вивела. Життя закидає у різні куточки, та де б я не був, все одно тягнуло додому, на Житомирщину. Наймиліше там, де народився.
– Не раз бачимо Вас у церкві. Ви в Бога вірите?
– У молоді роки темпи життя не давали задумуватись про це, успіхам радів, невдачі минали. Та з часом, коли вже багато в житті побачиш, переконуєшся: віра в Бога – єдине, що дає спокій. Ось нещодавно побував у церкві в Івано-Франківську, відстояв службу, помолився. Знаєте, аж посвітліло на душі. Я, як і багато моїх однолітків, був хрещений таємно. Зараз усвідомлюю, що тільки Божа воля допомогла пережити найкритичніші моменти в житті.
– Що ж, напередодні ювілею бажаємо нехай і надалі Бог Вас благословляє у житті на добрі справи для людей.
Бесіду вела
Ольга МОЛЯВЧИК

Переглядів: 780 | Додав: zmya | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Міні-чат

100