Нащадок тінейджера - 13 Листопада 2010 - Ружинська земля
Головна » 2010 » Листопад » 13 » Нащадок тінейджера
09:36
Нащадок тінейджера
Екслюзивний варіант фантастичного
оповідання «Нащадок тінейджера Микули»

Від видатної поетеси сучастності на замовлення 13.

Планета Ружин. Наш маленький світ. Події розгорталися у ньому
Назад аж кільканадцять днів чи літ, ніхто не рахував, не хтів.
Де Роставиця свої руки простягла, де плачуть верби понад берегами
Уже розсіялась ранкова сіра мгла, туди поринем у сій казці з вами.
Коло води, під гіллями верби п’янюче тіло зранку вже лежало.
Лиш було чути, як воно хропить. Ой бо, уже хропіти перестало!
То ж Хрін! Всі знали Хріна-чувака. Микула-богатир його прапредок.
Кров богатирська в венах юнака дала йому і розум, й долю з медом.
Він розважався на увесь розмах: сто грам, цигарка і дівок не в міру.
Веселу душу видно по очах, ще легко входив до людей в довіру.
Ото ж бо зранку очі розтулив, вчорашній хміль штормив ще без упинку.
Не памятаючи із ким же вчора пив, згадав дівчину на ім’я Килинка.
Вона йому недавно обіцяла масандрівським не липовим вином
Вгостить, а на закуску сала і Хрін забувся тим мрійливим сном.
Та враз схопився, сів на скутер мигом, помчав у центр, тобто на похміл.
Під Білим домом скутер ставить дригом і до Килинки швидко що є сил.
А по дорозі пацик одним махом якогось бізнесмена приспустив
Зі східців. Той глядів зі страхом і думав, чим же Хріна розсердив?
Четвертий поверх мов гора Говерла йому уже давалася з трудом.
Язик на плечах, в грудях аж підперло і плентатись вже було так облом.
Ось сходи, двері, ліз вже ледь не рачки, а ось Килинка вже дає бухло.
За два ковтки удудлив півторачку й пішов немов нічого не було.
Спускатись було легше набагато, за два стрибки і він вже у сідлі.
Лиш Білий дім, мов звір якийсь кудлатий, мелькнув позаду в вихлопній імлі.
Немов на крилах, він летів щодуху на мотику кохання навпростець,
Аж вітерець присвистував у вухах та Хрін відчув, що буде щас капець.
Вино далось взнаки, та не одразу, автопілот щодуху мчав і мчав.
Аж враз щось перемкнуло… От зараза! І мотик кувиркатися почав.
А в результаті ноги вщент подерті і на пів лоба синя гематома.
Він щойно був за крок до тітки-смерті і де поділася ота похмільна втома.
Всі, хто це бачив, приснули от сміху, ото було кумедне ДТП.
То Хрін-чувак підкинув їм утіху, сміялось і мале, й старе сліпе.
Народ ногами совав і не в змозі істерику спинити, хоч на мить.
Лились од сміху ті людськії сльози й, здавалося, нічим їх не спинить.
Підвівся Хрін, потилицю почухав, присутнім в очі глянув навкруги…
Від мотика лишилась лиш розруха синяк і ще подерті дві ноги.
Та якийсь бовдур зовсім страх утратив, це ДТП на відео засняв
То Хрін його як згріб за довгі патли, що той за мить кудись узяв злиняв
Хрін мотик взяв і спробував завести. Та все даремно. Що ж тепер робить?
В руках прийшлося всю дорогу нести і стримуватись, щоби не розбить.
(До слова скажу, що у тім містечку народ діливсь на особливі клани.
У кого владна у руках вуздечка, під тим ходили з страхом ружинчани.)
Хрін відійти устиг лише на кілька кроків, як у кармані заволав новий рінгтон.
То подзвонив kolega із роботи і Хрін дістав моднячий телефон.
«Я написав! Ти чуєш? Все вдалося! І про трансформерів, козаків написав!»
Хрін думав, що почутися моглося, але ж kolega в трубку так волав.
Хрін слухав і радів за свого друга, аж раптом біль різкий в спині відчув.
То з клану пєнсйонєрії подруга клепала Хріна сильно й досхочу.
Ковінькою, кравчучкой, чим попало товкла бабуля молодого юнака.
Йому в бою тім добре перепало. Ох, доля Хріна, юна, нелегка.

Тікав він крізь городи і долини, назад не оглядаючись тікав,
Лиш спотикався й падав щохвилини, він спотикався, падав і вставав.
Ось хату вже за тином видно стало, а ось рідненький серденьку гараж.
Хрін ледь доплівся двором до «бунгала», чекав на нього там новенький екіпаж.
У гаражі стояла з чорним лоском, автівка Ланус, мов сердитий страж,
Насправді, то був BMW X шостий з турбінами, короче повний фарш.
Пенсіонерський клан злий і жорстокий, хоч зліші них був клан бійців-ментів,
Тому в селі царили тиша й спокій, бо нариватися до них ніхто не хтів.
І ці пенсіонери аж до ранку на Хріна ставили облави вздовж села,
А утікач не спав аж до світанку, бо мав ще деякі не рішені діла.
Коли дістався він до свого двору, сів у авто і газу швидко дав,
По вулиці, хто йшов у тую пору, від реву того, хто куди втікав.
170. Спідометр не бреше. Коти з собаками втікають з-під колес,
Ось Хрін по трасі вже двухсотку чеше і дим з турбін піднявсь аж до небес.
То до коханої спішив наш Хрін, до Хіки, вона чекала його в будь-який момент,
Та на шляху якісь менти-базіки йому зустрілись й враз підступний мент
Свій жезл підняв, щоб Хрін там зупинився. Той дав на тормоз, поряд з ними став,
Врубив музон і пивом похмелився, червоне мальборо цигарку в рота взяв.
Як тут підбігли стражники порядку, один постукав чемно в темне скло.
Хрін опустив віконце й без оглядки віддав їм пляшку, де було бухло.
Ті, мов голодні, як вхопили тару, яка ж між ними почалась возня.
Це через то, що випивка на шару дісталась їм. Такая от фігня.
Хрін з бардачка хотів дістати ксіву, яку колись купив собі в метро…
А з BMW крізь вікна рвались співи, менти ж стрілялись за бердичівське «сітро»!
У бардачку така собі засада: нємєрєно грибів валялось там,
«То все kolega їздив «де не надо». Все! Більш машини я йому не дам!»
Подумав Хрін і рушив їхать далі, нарешті Хіку скоро стріне він.
Газюри в полік. Вжалися педалі. В вухах стояв післяаварійний дзвін.
Дібравсь до Хіки, та відкрила двері.. Ой лихо! Милий, мов після війни.
Сюжет стандартий з мексиканських серій: стрічалися й любилися вони.
Тремтячим голосом «Що сталось?» - та спитала, та Хрін, щоби не вдарити у грязь
Сказав: «Бандітьська пуля так попала, то моє діло й ти сюди не влазь!
То клан блатних вобще рамси попутав, та проти мене вже прийома нєт.
Я їх усіх одним ударом прута докупи склав», - такий от був отвєт.
А Хіка модна дівка, ще й нівроку, вшивалась в колі подруг-білолиць,
Належала красуня кароока до клану «всіх незайманих дівиць».
Осяйні зорі лиця освіщали під вишнею двох молодих людей,
Вони обнявшись у траві лежали, прижався Хрін до Хікиних грудей.
А та складала казку уже вкотре, про пацана що змінить Ружин весь.
Вже була ніч, годин так може зо три, півні подали голос поряд десь.
А Хіка мріяла про щастя і про вічне, про те, як зміниться війна на дружбу тут,
Як благо мешканців для всіх вже стане звичним. Знов кукуріка поблизу когут.
«Ну все, пора, анумо движувати! - гукнула Хіка, - «Хріне, ну підйом!
Поїдьмо по селу вночі кататись! Вставай же! Ну ходімо! Ну ідьом!»
В найнебезбечнішу для Ружина місцину, із гордой назвою 13-й район.

Місцина та відома всім ще й досі, там відчайдухи з кланів, що не є
Всі движували, хто як був у змозі. Там мегадвиг щоночі настає.
З автівки вивалився Хрін, слідом і Хіка. Розслабитись приїхали вони.
Бармен з клієнткою за стойкою базіка, ледь не вдавившися від власної слюни.
(Пробачте. Пишу грубими словами… Я називаю все своїми іменами).
Людей тиснулось море у той вечір, ламались двері від тієй толпи.
Хрін Хіку пригорнув за ніжні плечі, через поріг кафе переступив.
За стіл усівшись, він замовив горілчини і не півлітру, а усі 0,7 (ноль сім)
І пригорнувся до своєї до дівчини на заздрість движувавшимся усім.
«Ось тут і оторвемося по повній», - подумав Хрін, на брудершафт пючи…
А на дворі все сяяв місяць вповні, мов білий день, хоч гопки ти скачи.
Спочатку Хлібний дар по сотці роздушили, та Хіку страх чомусь не покидав
Через компанію, що у кутку сиділа. Один із тих на неї поглядав.
Злякалась, зблідла дівчина відразу, штовхнула Хріна: «Милий, глянь сюди!»
Той повернувся… от яка зараза - за тим столом «ображений» сидить.
Він саме той, хто сходи осідлав, коли Хрін зранку до Килинки завітав.
Хрін упізнав бєднягину мармизу, він так сверлив кохану поглядом своїм.
Не знала пара, ще які сюрпризи приготував цей тихий вечір їм…
«Хай тільки стартануть у цім районі, я їм, за тебе, голови зверну!
Я не боюсь ні драк, ні (вже) погоні! Я їх поставлю під одну струну!»
Промовив Хрін, допивши пляшку третю і Хіці підняв настрій алкоголь.
Він був готов на подвиги відверті. «Ось я герой! Ось тут я є, яволь!»
Космєтіка пішов він напрягать (це призвіще мав наглий «бідолага»).
Хрін підійшов і гаркнув: «Ану встать!» Й за шкірки витягнув «бєднягу» без напряга.
Тут пролунало «Драка!» з мікрофону… І спалах камер мов би у кіно…
То мєлкі діставали телефони й снімали вже розквашане вікно.

Космєтік був прижатий до стіни, а Хрін готов його розмазати зі злості.
І на межі не дружби, а війни, він ладен був втрощити тому кості.
Космєтік наостанок шепотів устами щось, не зовсім зрозуміле,
Він може помолитися хотів, та Хріна ті слова заворожили.
То не молитва канула в устах, то не прохання відпустить гріхи у Бога.
Від слів Хрін враз на місці аж закляк, у юне серце вкралася тривога.
Завмер, закляк, злякався, остовпів, ураз в одежі Хріну стало тісно.
Він бідолаху потягнув поміж стовпів, туди, де стояв Ланус славнозвісний.
Хрін вмить оправившись від шоку тайних слів, сказав: «Розповідай але поволі!»
Й Космєтік (хоч казати не хотів) промовив: «Знаю де помада долі…»
В макітрі Хріна знов змішалось все і він згадав стару стару легенду,
Та не повірив: «Що це ти несеш?!», - і заліпив Космєтіку в «фазенду».
Микулу предка Хрін умить згадав. Той перед тим, як мав урізать дуба,
Стару легенду переповідав і клявся в істині «Помада сильна згуба».
В сивезну-сиву, давню давнину, старий алхімік за вказівкою графині
Помаду долі винайшов одну і казка ця гуляє ще й до нині.
Була потрібна їй помада та, - розповідав прадід оповідання, -
Це була річ доволі не проста й здійсняла нею писані бажання.
Але тут був лише один нюанс: на здійснення бажань лиш той мав шанс,
Хто за плечима мав потужний родовід й відстежить можна було предків слід.
Графиня ж як отримала помаду, щоб винахід утримать в таїні
Пішла на підлість, на обман і зраду… Повісився алхімік на стіні…
То за наказом вищої особи прибрали свідка, як настала ніч.
Не зна ніхто, тоді й не буде спроби заполучить таку жадану річ.
Якогось разу (вечір вже настав) графиня над столом своїм ридала.
Її коханий другу покохав, вона від того горя і страдала.
І з опалу помадою тією «Щоб були разом» з горя і написала.
Той повернувся до коханої, на диво, жили вони ще довго і щасливо.
Ну а помада зникла якось згодом. Куди? Навіщо й хто її узяв?..
То покоївка винесла городом. На тому слід помади і пропав.
Від згадки Хріна аж перетрясло, холодний піт щіпав юнацьке тіло,
Волосся ворушитись почало, та Хрін себе узяв у руки сміло.

Що знаєш про помаду, гей чувак! Все викладай і нумо без секрету,
Бо розмащу по фейсу твій пятак і ще добавлю по макітрі табуретом!»
Космєтік зрозумів, що шутки плохі, що бити Хрін настроєний всерйоз,
Й почав розповідать, збиваться трохи, який із ним случивсь один курйоз.
Назад днів зо два, ніби то случайно, один знайомий з сyty-Верхівня
Під чарочку довірив йому тайну, на перший погляд ніби то фігня.
Тому мужик звертався лиш до його, бо той в косметиці був ніби то мастак.
Просив він у Космєтіка підмоги. Проблема була ніби то й проста.
Якось, по пяні, житель верхівянин у себе на горі бухло сховав,
А згодом, такий самий, в стєльку пяний, він на горищі хованку шукав.
Але чувак той зходу облажався: ні пляшки, ні горілки не знайшов.
Не вірив він і диву дивувався і було вже до виходу пішов,
Та на шляху, поглянувши на дах, мелькнуло щось не звичне у очах.
Там між дошками в дальньому куточку шкатулку старовинну розглядів.
Підікнута куском старой сорочки й обжитая сімейством павуків.
Поліз. Дістав. І мову ледь не втратив. Незвичної краси вона була.
Забув, чого прийшов сюди шукати, забув про всі не здєлані діла.
Шкатулка, мов який-то рарітєт, а в ній трофей, сама Помада Долі.
Чувак не ростірявся, спору нєт (не розуміючи своєї тута ролі).
Попільня-Ружин першим раннім рейсом він полетів Космєтіка шукать…
Продовжував Космєтік з інтєрєсом історію свою розповідать:
«Тому колись одной прекрасной днини подався я у бізнес косметичний.
І не втрачав мети ні на хвилину знайти будь що помаду цю магічну…»

Відповідальність Хрін всю усвідомив, якщо помада трапить в його руки.
Від інфи, що Космєтік повідомив, Хрінове серце стало швидше стукать.
І він сказав: «Тримай мене в курсах і з-під землі дістань мені помаду!
Якщо ж обдуриш - я тебе в трусах повішу, на сміх всім, на балюстраду!»
Розборки закінчилися на цьому. Який фінал ще поки невідомо.
«Для мене це єдиний шанс, я знаю, помаду долі будь що відшукаю».
Подумав Хрін. Космєтік поспішив назад у гендель, де своїх лишив.
Його при вході вже чекала вся братва, яка розігрівалася сперва
Хвилин п'ятнадцять, до разборок з Хріном, але Космєтік парням наказав:
«Разборки отміняються!» «От бліна…», - з толпи хтось з відчаєм тихенько проказав.
Та парні без разборок, як без свєта, і все одно було, кого тепер місить.
Й посунули толпою до атлєта ,одну цигарку на усіх щоб попросить.
У відповідь почули: «Хлопці нєту», - і збунтувалася шалена та толпа.
Вони ж йому за тую сігарєту розквасили обличчя об стовпа.
Розважились як слід і розімялись, рішили хлопці дальше движувать,
Де Ружинська земля юрбой зібралась свій ювілей газети отмічать.
Тим часом Хрін часу свого не гаяв, пішов в генделик, Хіку щоб знайти
І на шляху шпану вовсю облаяв, оглохнувши от тої суєти.
Від алкоголю всіх присутніх накривало і плюс амфітаміни й суміш трав,
Десь у юрбі там Хіка танцювала. Хрін біля столика на милу почекав.
Скінчилась музика, а танці продолжались, від ейфорії усі дьоргались і ржали.
Музики пісню нову починали, не зупиняючись вся молодь танцювала.
Хрін біля столика допив горілки пляшку й теж танцювать пішов на всю розмашку.
На дворі мгла нічна вже розсівалась, це означало, що світати починало.
Двіжуха в кабаку скидала обороти. «Пора додому, - Хіка позіхала, -
За дві години на роботу треба йти, а я ще анітрохи не поспала!»
Клан роботяг вже вкалував вовсю, як молодьож додому поверталась.
«Нічо, колись я клани обєднаю, най по заслузі кожен получає, -
Мєлькнула думка в Хріна у макітрі, - ще треба бахнуть хоч би по півлітрі,
Бо без сто грамів тут не розібратись. Як найскоріше тре помаду відшукати».
Хрін з Хікой попрощалися в машині і він поїхав годувати свині.
Попорав, подоїв і так втомився що зразу в ліжко спати завалився.

Сідало сонце десь за обріями. Зійшла найперша в сутінках зоря.
Хрін так заснув, що ледь прийшов до тями. Проснувсь і оказалося не зря,
Рінгтон лунав з динаміків мембрани, усім знайомий модний «Чай вдвойом»,
Дзвонила Хіка, Хрінова кохана: «Коли ми на движуху знов пойдьом?»
«Яка движуха? Зовсім, блін, здуріла? Натягуй шмотки й дуй сюди бігом!
Анумо братися разом зі мной до діла: виносить гній і прибирать кругом».
За чверть години вже приперлась Хіка, допомагала Хріну що є сил,
Без перестанку не змовка, весь час базіка, аж доки Хрін її замовкнуть попросив.
Та за хвилину, мов би обпеклася, та, плачучи, до хати подалася.
Причина в тім, як потім розказала, на пальці ніготь Хіка поламала.
«А манікюр цей коштує трьохсотку!!!» Ревла коровою кохана на всю глотку.
І Хрін не витримав. З шліфовкою з бордюру, чимдуж помчав за майстром манікюру.
Мов навіжений мчався до салону й знайшов там манікюрщицю Альону.
(Пробач 13-й що це не манекЮра, бо не виходить в рифму «увертюра»).
Поволочивши злякану дівчину, Хрін посадив майстриню у машину.
За 5 хвилин домчав він без оглядки, а Хіка вити ще не перестала
І маникюрниця Альона в нєпоняткє, дивилася на дівку, що ридала.
«Я не пойму, ти що од мене хочеш? Навіщо ти мене сюди привіз?»
«Шановна, одягайсь в халат робочий і прополи в городі вісім кіз!»
Альона в шоці, та приказу слуха, вдягла халат, як наказав буян
І хустку натягнувши аж на вуха, пішла полоть в городі весь бурян.
Немов косілка, дівка у чоботах, сполола весь бурьян на семи сотах.
А після праці манікюр іще зробила, (помята, мов по ній топтався слон),
Аж після цього, ледве було сили, Альона поплелася у салон.

«Ну шо довольна? То тепер збирайся, ми їдемо у модний ресторан.
Фарбуйся, чепурись, перевдягайся», - промовив Хрін, як справжній джентльман.
Цей заклад «Чайка» в Ружині єдиний. Прикольна назва, так я вам скажу.
Хто перепив в нім лишньої чарчини, лягає спати прямо на пляжу.
Хрін з голоду чекати був не взмозі, у шлунку вже творився тарарам,
Аж тут зявилась Хіка на порозі й вони помчали Бехой в ресторан.
Усівшись за найкращий столик в «Чайці», замовили жюльєн, салат, бекон
І Хлібний дар, ну як завжди по чарці (співав тут «Щербів» - ружинський музон),
Іще одне із найдорощих блюдо. Пробачте назву я писать не буду.
Послєдствія преставити лєгко. Склад: огірки капуста й молоко.
«Вкуснятіна», - лишень промовив Хрін, як в шлунку пробурчав тривожний дзвін
І той, вхопишись за живіт, аби донести, поперся у «обществєннеє мєсто».
А Хіка ще до всього заказала з гороху кашу, якби на послєдок,
Ну а до неї ще й зажарку з сала і довелося мчать за Хріном слєдом.
Нужду природну справивши швиденько, до столу повернулась пара ця.
«Офіціант! Рахунок нам хутенько! І по бокальчику сухенького винця!»
Як вгледів Хрін число бабла до сплати, то очі ледь не вилізли на лоб,
Як навіжений він почав волати: «Це що за жарти? Я хоть і не жлоб,
Та тут нулі два лишні дописали! Оце то розводняк, оце кидали.
Двадцять чотири гривні і не більше. Кому замало зараз ми добавим».
Офіціант в очах враз побліднішав: «Пробачте, то помилка. Щас поправим».
Хрін витягнув з кишені двадцять пять і гривню здачі враз забрав собі.
«А чайові хто буде залишать?» - спитав офіціант. «А фіг тобі, -
Вмішалась Хіка, - Дулю, а не чаю! Я хоч і жінка, зараз наскидаю
По фейсу, як того навчилась в Хріна». Це не подруга - знахідка безцінна!
Вечеря ось на цьому і скінчилась, закохані у ніч собі помчались,
Немов нічо сьогодні не случилось. В авто ще наостанок кувиркались.
Розбіглись. Кожен сам до свого дому, щоб відпочити від всього цього свідомо.
Хрін спав, як після маківки маля, та видно виспатись в цю ніч і не судилось.
Забренькав телефон… Почулось: «Б…я. Невже мені це лихо не наснилось?»
Годинник вже пробив за третю ночі, хто ж пацанячий сон щас перебив?
Хрін ледь продер спросоння свої очі «Ало» у телефон проговорив.
«Я в Верхівні, - Космєтік прохрипів, - і ситуація виходить з-під контролю!»
Від новини Хрін ледве не зомлів, невже отримає свою помаду долі?
«Коли примчав я за помадою сюди, то клан блатних пожалував у гості.
Ми з ними потягалися туди й сюди і два амбала ледь зібрали кості.
Негайно їдь сюди нам на підмогу! За півгодини щоб ти тута був!»
Хрін одягнувся і помчав в дорогу, травмат ТТ чуть було не забув.
На зустріч мрії Хрін помчав хутенько, робота предстояла не маленька…

На швидкості, минаючи калюжі, Хрін дивувся: «Ну й погода щас!
Космєтік, потерпи мій милий друже! На поміч я лечу уже до вас!»
Буянила гроза посеред ночі і грім гарчав, та хай вже йому грець,
А блискавка сліпила Хріну очі, та він все мчав, герой наш молодець.
По швам тріщало небо, ну й пора і дощ скажений лляв, як із відра.
Хрін по дорозі в роздуми подався, на що помада долі фраєрам?
А дощ все лив і грім розбушувався, ну не погода, а якийсь бедлам!
Наказ віддав браткам, мабуть, той йолоп, що має вплив і немале бабло.
Від тих думок проймав собачий холод і Хрін був певен, так воно й було.
Якщо до рук його помада долі втрапить, то мріям Хріна тут прийдуть кранти!
Невже він мрії так от просто втратить? «Е ні, я Хрін й дістанусь до мети!»
Газюри в пол, педаль у полік втисла. Вже Верхівня маячить вдалині.
Ось хата біла… Хрін прикинув стисло, живий Космєтік, чи вже може ні?
Ось його кубік і чиїсь тойоти (тойоти прадо хто іще не зна),
Які належали браткам блатної роти, для Хріна це давно не новизна.
Він з ярості тойоті в лобовуху загнав булижник, що вистачило духу,
А сам за двері у кутку сховавсь, у стойку бойову відразу став.
Став ворогів у хованці чекати, щоби зненацька їх відлупцювати.
Пройшла хвилина, ну чи може з дві і перший тіп зявивсь в двернім пройомі.
Хрін зарядив йому по голові і показав нових зо три прийоми.
Контрольний був ногой в ворожий фейс і той повільно сповз уздовж гарцаби,
Скрутився, мов у холод вірний пес й заскиглив хуже самой нєжной баби.

Хрін підкрадавсь в кімнату, мов хижак, що бігає за здобиччю лісами.
Три чуваки а з ними і вожак валялись на підлозі вже без тями.
Така ото відкрилася картина за першими прикритими дверима.
Вожак ледь-ледь заворушив руками, а отже він прийшов уже до тями.
Не розгубивсь герой, взвалив на спину й заніс він бідолагу у машину.
Космєтік у бою так пострадав, це був боєць усім нам добре знаний.
Хрін обстановочку у нього розпитав, які на скарб тут зазіхали клани.
І от що розповів Космєтік бідний, що і бойцем був зватися не гідний…
Сім фраєрів до хати завітали, чотири з них у драці полягли:
Космєтік з бандою їм фейси зрихтували, це всіх кого подужати змогли.
А двоє все горище обшукали, так хтілось їм помаду ту знайти.
Завзятці, навіть, не подозрєвали, що близькі кроки неминучої біди.
З холодним серцем виліз Хрін з машини, рішуче до драбини підійшов,
І розімявшись рівно дві хвилини, він виліз на горище: «Ну і шо,
Хлоп”ята, розімнемося утрьох? Підходьте по одному на прийом!»
Хрін реплікою їх застав врасплох і стали всі міситися втройом.
Там темнота, хоч око виколи, стояла, дубасив хтось когось, ще й не шутя.
Когось чиясь нога на всю гамсала, а хтось вже плакав мов мале дитя.

Втомившись бити в тиші хтось сказав: «Оце, Толян, йому ми гарно вклали…»
У відповідь отримав по мозгам і чиїсь руки так боки нам”яли.
Що за герой нам зрозуміть неважко - побив всіх Хрін жорстоко й без поблажки.
У повній мірі розібрашися з тіпами, оговтавсь Хрін від бою лиш тепер,
Схопив шкатулку обома руками і у авто своє нємєдлєнно попер.
Газюри в пол (коронний номер Хріна) і ходу з славнозвісних тих мєстов.
У куртці де-не-де лишилось сіно, як пам”ять про непроханих тіпов.
«Поглянь Космєтік ти на цей трофей», - промовив Хрін на радощах ну звісно,
Холодний погляд, мов той бог Арей, якому без разборок в світі тісно.
Космєтік же тремтячими руками шкатулку обережно відчинив,
Мов заворожений, мов зомбі, мов без тями, він на помаді погляд зупинив.
Та Хрін помітив оті зміни у очах: «Ану віддай, бо вловиш по мозгах!»
Тріщало небо в грозових зарядах і блискавки мелькали скрізь і всюди.
Хрін відчував і легкість, і розраду, не розуміючи, як далі жити буде.
Годинник вже відбив на п”яту ранку, ще трохи залишалось до світанку.
Хрін до Вкусняшки Ланус підкотив й Космєтіка швиденько висадив:
«Дивись, щоби блатні не заловили й за все, й за всіх тобі не отомстили!»
Наказував товаришу у путь: «Космєтік, обережним й пильним будь!»
На місці розвернувшись він одному, поїхав відсипатися додому.
Та Хріну було в день той не до сну, він без кінця крутив в руках помаду долі
І думав думку весь цей час одну, які ж помаді готувались ролі?
Як зміниться у Ружині життя і ружинців яке жде майбуття?

Думки Хрінові лилися потоком, одна за одною, немов морський прилив.
Дзвінок мобілки двинув наче током, та то ж Колега із новинами дзвонив.
Він повість нову склав про козаків, не про якихось там простих була поема,
Про відчайдухів історичних гопніків, які війну вели із дивним кланом ему.
Від новини чуб Хріна дибом звило: «Оце крутяк! Колего, вам респект!
Та ви письменник! Ви, повірте, просто диво й придумали бомбезнійший проект»!
Після розмови Хрін сховав помаду (в шпигунських справах він не новачок),
Але куди, ніхто б не здогадався: у туалет в самий зливний бачок.
У нього навіть думка промайнула, щоб знищити помаду взагалі,
Щоби ні в кого руки не тягнулись, з живущих на оцій святій землі.
Та не доходили до діла якось руки, потрібно відпочить від тих пригод,
Що у життя Хрінове весь час стука й пригоди набирали оборот.
Герой розслабився, заліз в запой по вуха, для всіх він був потєрян на цей час.
І в однокласниках не пахло його духом, й вконтакт він не заходив жоден раз.
А телефон був поза зоною досяжності - пішов наш Хрін в конкретнійший запой.

Далі буде…

P.S. З повагою, Кisunya.

Категорія: 13 | Переглядів: 5463 | Додав: 13 | Рейтинг: 5.0/184
Всього коментарів: 2561 2 3 ... 25 26 »
256  
Дякую! Дякую 13-му за те, що своєю пропозицією відірвав мої думки від повсякденності і дозволив спробувати себе в такому творі. Дякую kulunka, за те, що допомагаєте своїми комментами і похвалами, це ще більше додає мені наснаги. Дякую kolega, за приємні слова - мені приємно, що мою роботу оцінив профі. Якщо вам сподобались ідеї твору буду рада, якщо вони стануть вам у пригоді для написання ваших шедеврів. Дякую тим, хто час від часу заходить на сторінку Тінейджера у пошуках продовження!!!

255  
Як добре що я запропонував нашій улюбленій поетесі віршувати Тінейджера, і як добре що Кisunya погодилась.
Кisunya, Ви молодчинка.

254  
О ледь не забув, мерсі за комплімант моїх розповідей. Постараюся й надалі вас не розчаровувати. От трохи розгребуся з роботою і візьмусь дописувати не дописане і створювати нове.

253  
Просто неймовірно. Чим далі, тим цікавіше. Дійно респект і дісно уважуха. Сподіваюся настане той час, коли віршований Тінейджер і його старший брат прозовий Тінейджер вийдуть окремим друком, хай навіть і у самвидаві, і його прочитає якомога більше людей. А ще дакуюю Кісуня за деякі ідеї, зокрема про історичних гопників козаків. Якщо не заперечуєте я візьму їх на озброєння і можливо з часом щось придумаю на цю тему. Насправді кльово у вас виходить віршувати. Дякую за приємні миті читання.

252  
«Оце крутяк! Кісуне, вам респект!)))))) Ви не перестаєте дивувати поціновувачів вашої творчості!!!!!!!!!!!

251  
Килинко, думаю, люди живуть автоматично не лише в Ружині, а й взагалі в державі. Аждже, як правило, життя людини чітко структуроване - народився - дитячий садок - школа - інститут - весілля - діти - перший солідний ювілей 40 років - внуки - другий ювілей 60 років - пенсія і... Свою думку допиршу пізніше, бо терміново треба бігти у секретаріат вичитувати свою полосу.

250  
Чекаю продовження з нетерпінням!!!!!
biggrin biggrin biggrin biggrin biggrin

249  
"Як зміниться у Ружині життя і ружинців яке жде майбуття?" А як зміниться????? І чи взагалі в Ружині може змінитимся життя? Бо в мене таке враження, що тут всі живуть автоматично! Просто через те, що потрібно!!!

248  
А я як чекаю на продовження! Кожного дня поштову скриньку по сто раз перевіряю.

247  
Терпіння, Килинко, розв"язка не за горами!!!

1-10 11-20 21-30 ... 241-250 251-251
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Міні-чат

100