Головна » 2010 » Грудень » 2 » Навіщо батькам ходити до школи
09:34
Навіщо батькам ходити до школи

Виховання учня в школі й сім’ї – це єдиний нерозривний процес. А тому дуже важливо, щоб учителі і батьки об’єднали свої зусилля й можливості та перейшли до тісної співпраці в організації спільної діяльності з виховання дітей.

Така співпраця передбачає виявлення та активацію виховних можливостей сім’ї, підвищення педагогічної культури батьків та організацію спільної діяльності сім’ї та школи.
Сьогодні, на жаль, розрив між сім’єю і школою посилюється. У сім’ї відбувається переорієнтація на інші цінності, діти включаються у ринкові відносини. Нові ідеологічні установки призводять до конфліктів у стосунках дідів, батьків і дітей. Школа ж продовжує захищати ідеали добра й безкорисливості, чесності й милосердя.
Сім’я, родина – найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним. Але батьки мають усвідомити, що вони виконують важливу соціальну роль, адже кожна родина є фундаментом здорового су-спільства. Виховний феномен, як і саму сім’ю, нічим замінити не можна. Сім’я – це середовище, у якому дитина засвоює суттєві правила поведінки, вчиться правильно діяти в предметному і соціальному світі, що її оточує, згідно з виробленими в суспільстві формами і способами предметних операцій.
Родина формує ставлення до праці, до іншої людини, до світу природного і надприродного, до суспільства, до себе самої. Досвід переконує, що ніякі виховні заклади, навіть найкращі, не можуть виконати роль, яку відіграє сім’я у вихованні дітей, не можуть ефективно функціонувати без участі й допомоги сім’ї, без взаємодії з батьками.
У нинішніх соціальних умовах стає помітним брак спілкування дорослих з дітьми в сім’ї. Батьки причиною цього називають відсутність вільного часу. Хоча діти вважають, що час спілкування з ними батьки, якщо бажають, можуть знайти.
Які знання необхідні для успішного виховання в родині? Це, насамперед, знання з психології. Саме вони дають можливість збагнути об’єктивні закономірності розвитку дитини, специфіку проявів цих закономірностей у різні вікові періоди; зрозуміти індивідуальність дитини, з’ясувати психологічний зміст своїх помилок, труднощів у виховані.
Проте психологічні знання залишаться мертвими, якщо не підкріпити їх могутньою базою педагогічних знань; потрібно володіти технікою застосування виховних прийомів. Крім спеціальних педагогічних знань, величезне значення для сімейного виховання мають загальна ерудиція батьків, їхнє вміння (і здатність) стати для дитини спочатку джерелом інформації про все, що її оточує, а згодом на-дійним провідником у світ знань, людських взаємин. Якщо батьки не дбають про постійне збагачення своїх знань, про розширення свого досвіду, то дитина, підростаючи, засвоїть поблажливо-зневажливе ставлення до них, і тоді батьки, на жаль, втратять авторитет, на який спиралась традиційна педагогіка українців.
Де ж батькам одержати ці знання? Найшвидше і найдо-ступніше одержати відповіді на всі питання, що зв’язані з вихованням і навчанням дитини, можна в школі. Вчителі та шкільний психолог прийдуть завжди на допомогу вам, шановні батьки.
Індивідуальні консультації, батьківські збори, дні відкритих дверей найбільш поширені форми роботи з батьками. У жовтні відбулися батьківські збори по класах. Вчителі готовили лекції, проводили тестування, підбирали інтерактивні вправи. За тиждень батьків запросили на збори. І яке ж було розчарування, коли на збори прийшли одиниці батьків. Явка на збори в 1-9 класах: 86%, 58%, 71%, 70%, 75%, 64%, 58%, 29%, 63%. А вас так чекали і вчителі, і діти. Батьки придумали багато причин, але жодна з них не ви-правдана. Коли мова йде про дитину, причину шукати не потрібно.
Рівноцінна участь батьків у вихованні забезпечує різнобічність впливів, без яких сім’я не виконує повністю своїх функцій. Відмова від участі у вихованні дітей не минає безслідно і для батьків. У них притуплюються емоційні почуття, пробуджується черствість, егоїстичність, звужується коло інтересів, зростає байдужість до близьких людей у сім’ї. Батьківське (чоловіче) виховання цінувалось завжди. (На збори прийшов аж один батько). Так, за наявності батька може виникнути «безбатьківщина», яка збіднює життя сім’ї, ускладнює виховання.
Успішний зв’язок батьків зі школою може бути досягнутий двома основними шляхами:
1.Послідовне двостороннє спілкування.
2.Різноманітні шляхи залучення.
Шановні батьки! Пам’ятайте, що Ваша сім’я – найперша і найважливіша ланка виховання, оскільки саме в ній закладається духовне ядро особистості, основи її моралі, народжується і поглиблюється любов до батьків, сім’ї, роду, народу, до усього живого, повага до рідної мови, історії, культури.
Школа – Ваш вірний союзник і помічник. Звертайтесь до педагогів, вони завжди відгукнуться на Ваші прохання і допоможуть у вихованні дитини.
Катерина ЦЕХМЕЙСТРУК,
голова методичного об’єднання класних керівників

Переглядів: 1063 | Додав: kulunka | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 1
1 Kolega  
0
Повнісю погоджуюсь з автором, адже не секрет, що багато батьків недооцінюють свою роль у процесі шкільного навчання, мовляв: «Навчати – це основна функція педагогів, тож нехай вони цим і займаються». При цьому, часто не враховується той факт, що від нашого ставлення до школи залежить ставлення до неї наших дітей. І якщо воно байдуже, то сини і доньки теж не особливо перейматимуться навчанням.
Про важливість співпраці, взаєморозуміння і взаємодопомогу батьків та учителів можна говорити багато, але без реальних і конкретних дій усе сказане залишиться просто словами. Адже, погодьтеся, середньостатистичні батьки бувають у школі не частіше двох – трьох разів на рік. І це у кращому випадку, бо є й такі, що взагалі туди не ходять. Найчастіше приводом для зустрічі з вчителями стають батьківські збори, рідше – прагнення, як кажуть, з перших вуст дізнатися про успіхи чи невдачі свого школяра. У свою чергу, учителі теж не завжди проявляють особливе прагнення до спілкування з батьками учнів, а якщо й виникає у цьому бажання чи потреба, то не завжди можуть до них достукатися.
Але нерідко буває й так, що навіть при регулярних зустрічах педагоги і батьки не можуть знайти спільної мови головним чином через не невміння спілкуватися і небажання почути свого співрозмовника. А іноді розмова може навіть характеризуватися не лише не розумінням, а й взаємними претензіями. Найчастіше це – монолог учителя, що складається зі скарг на дитину і читання нотацій батькам. Чи навпаки – потік батьківських звинувачень у некомпетентності і надмірному цькуванні дитини. Природно, що негативні почуття, які виникають від подібного спілкування не сприяють появі бажання співпрацювати і віддаляють школу від родини.
На жаль, як батьки, так і учителі часто не враховують той факт, що їхнє спілкування, як правило, відбувається через посередника, яким виступає дитина. А якщо є посередник, то інформація не завжди може бути достовірною. Тому перш, ніж «з кулаками» кидатися на учителя, потрібно вислухати і його думку. Але приймаючи остаточне рішення ретельно зважуйте усі «за» та «проти» і не забувайте, що діти, якими б вони не були, завжди повинні відчувати нашу підтримку. Звичайно, це не означає потурання у всьому, однак покарання повинне бути справедливим, а головне – заслуженим. Часом буває достатньо щиро і доброзичливо поговорити з вчителем, щоб його ставлення до дитини змінилося в кращу сторону, а конфлікт був вичерпаний.
Взагалі в ідеалі батькам ставитися до учителів потрібно, як до партнерів у важливій справі. А оскільки правильне враження про педагога і спільну стратегію виховання дитини можна сформувати лише безпосередньо з ним спілкуючись, намагайтеся якомога частіше навідуватися у школу. Не бійтеся батьківських зборів, навіть якщо існує ймовірність почути на них неприємні для себе речі. Після зборів ви можете залишитися і наодинці з вчителем обговорити назрілу проблему. При цьому, потрібно намагатися уникати звинувачень, оцінок та агресії. Спокійно без зайвих нервів обміняйтеся думками щодо ваших подальших спільних дій у вирішенні того чи іншого питання.
У процесі формування нашого враження про школу важливо також навчитися правильно реагувати на негативну чи позитивну інформацію дітей про свій навчальний заклад. Адже кожне зауваження батьків певною мірою впливає на поведінку синів і доньок. Тому слова мають бути виваженими і доречними. Учителя потрібно поважати за будь яких обставин і якщо до нього є якісь претензії, то потрібно поговорити насамперед з ним або, якщо виникне на те потреба, з керівництвом школи. Обговорювати особу педагога і особливо принижувати його з дітьми чи у їхній присутності – не припустимо.
У свою чергу, кожен учитель теж повинен пам’ятати, що батьки і родина для дитини – святе. Не можна ображати рідних та близьких людей учня, сліпо їх критикувати і вказувати на недоліки, оскільки критика може бути корисною лише тоді, коли вона – справедлива, конструктивна і необразлива.
Для нормального розвитку дитини дуже важливо, щоб батьки і учителі не конкурували, а співпрацювали, не конфліктували, а розуміли одне одного, не були упертими, а уміли йти на компроміс. Тоді виховання та навчання будуть ефективними і вдалими.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Міні-чат

100