Невід’ємна частина мого життя – творчість - 23 Грудня 2011 - Ружинська земля
Головна » 2011 » Грудень » 23 » Невід’ємна частина мого життя – творчість
11:31
Невід’ємна частина мого життя – творчість

«Трудівниця, передова доярка не тільки в місцевому колгоспі, а й у районі та області. Нагороджена Почесними грамотами за високі надої та вагомий внесок у економічний розвиток держави». Такими теплими словами описують колеги мешканку Білилівки, яка близько сорока років пропрацювала дояркою у колгоспі «Маяк», Віру Пилипівну Гаркавлюк. Високоморальна, розумна людина з добрим серцем і творчою душею. Щира і проста жінка, якій з дитинства довелося пізнати і голод, і важку працю.



У світлий день пресвятої  Варвари 1943 року в родині Пилипа та Павліни з Білилівки народилася третя дитина – донечка Віра. Пригорнути до себе доньку батько не встиг. Його відразу після звільнення району від фашистських окупантів забрали на війну, звідкіля чоловік не повернувся. Мати залишилася сама з маленькими дітьми на руках. Важко жилося родині у післявоєнні «голодні» роки. А сім’ї, що залишилася без годувальника – ще важче. Діти змалечку звикали до роботи і допомагали мамі по господарству.
– Їсти не було що. Ходили в поле збирали минулорічну картоплю, колоски, з лободи та конюшини пекли млинці, їли квіти акації та різі ягоди, – пригадує Віра Пилипівна. – Їли все, що було їстівне. Піду на город, а там жито колоситься. Стану, наскубу трішечки зернин, а скубу ж не в себе, а в сусідки. Тітка побачить та й сварить мене, а я їй: «Щоб нам більше залишилось». Важкі були часи, голод не полишав ні вдень, ні вночі.
Навчатися пішла у Білилівську десятирічну школу. Діти трішки заможніших родин брали на обід з собою до школи шматочок сала і хліба. Хлопці старші заберуть, з’їдять, а ті вже плачуть. Діти не погані були, просто всі їсти хотіли.
Хоч важке і голодне дитинство було у Віри Пилипівни та закінчила школу дівчина на «відмінно». Вчителі наполягали, щоб Віра йшла навчатися у вищий начальний заклад, але такої можливості у родини не було.
– Грошей не було навіть на квиток до міста, не те щоб навчатися, – ділиться спогадами жінка. – Потрібно було йти працювати, щоб заробити хліба та прогодувати родину.
Так жінка пішла працювати у білилівський колгосп «Маяк». В 19 років зустріла своє кохання, красеня Анатолія. Одружилися, народили троє діточок – двох синів та доньку.
– Набідувавшись змалечку, ми з чоловіком намагалися забезпечити своїх діток всім необхідним, – розповідає В.П.Гаркавлюк. – Анатолій працював механізатором, я – дояркою на фермі. Дуже важко було працювати. Окрім 15 – 17 корів, яких доїла руками, потрібно було рознести корми, напоїти худобу та нагодувати і доглянути маленьких телят. І так – тричі на день. Вихідних днів не було, коли люди йшли дев’ятого травня на мітинг, або у свято в церкву, я йшла на ферму доїти корів. Анатолій постійно працював в полі, я з п’ятої ранку до пізньої ночі на фермі, а дома роботи також вистачало. Нам дуже допомагали діти. Поки ми на роботі, сини по господарству порають, донька – поприбирає і їсти приготує.
Віддаючи всі фізичні сили праці, душу жінка виливала у віршах, а часом, у частівках та гуморесках. У них багато тривоги, протесту, муки та невисловлених почуттів.
- Писати вірші мене ніхто не вчив, вони самі собою з’являються. Моя творчість – це невід’ємна частина мене самої, – розповідає Віра Пилилівна.
Неодноразово Віра Пилипівна була учасницею місцевого гурту художньої самодіяльності. Читала авторські вірші, гуморески та частівки. Перемагаючи в районних конкурсах, колектив часто їздив у Житомир з концертами.
У 1977 році за високі досягнення у сільськогосподарському виробництві В.П.Гаркавлюк нагороджена Орденом Трудового Червоного Прапора.
Та не оминуло жінку й страшне горе. Більше десяти років тому Віра Пилипівна поховала чоловіка, а потім сина. Біль непоправної втрати ніколи не залишить її серце.
Сьогодні ж її втішають онуки, якими жінку нагородив Бог. А бабуся, в свою чергу, голубить та виховує у них найцінніше — повагу до людей і шанобливе ставлення до праці.
Юлія МАКОВЧУК

Переглядів: 3661 | Додав: zmya | Рейтинг: 4.5/6
Всього коментарів: 1
1  
Так приємно читати про людей, яких ти знаєш! А ще приємніше, що живучи в селі Віра Пилипівна знаходила і знаходить час для творчості!!!!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Міні-чат

100