Головна » 2011 » Грудень » 31 » Передноворічна оказія
18:11
Передноворічна оказія
Передноворічна оказія
Тягнути санки по асфальту – справа, м’яко кажучи, не вдячна, клопітна і… трохи дивна. Але нічого не вдієш, дав слово – тримай. Тож, хочеш чи не хочеш, мусиш виконувати роль шута при дворі величної королеви-доньки.
- Но, конячка, вперед, - наймелодійніший у світі голос підбадьорив мене, і я, вдихнувши зимового повітря і подумавши на занадто спостережливого перехожого: «сам такий», потягнув санки далі.
Противний до оскоми на зубах скрипіт, немов вістун людської дурості, знову наповнив увесь довколишній простір. Ворони, голуби і бродячі собаки враз кинулись урізнобіч і, думаю, ще довго не потривожать мешканців нашого кварталу. Що аж ні як не скажеш про самих мешканців, котрі, схоже, зараз розриваються між двома глобальними дилемами – надавати мені стусанів одразу, як кажуть, не відходячи від каси, чи трохи потерпіти і почекати санітарів з дурдому.
«Господи, як соромно», - п’явкою засіла у мізках нав’язлива думка, у той час, як спина нила від важкої ноші. І, це ж треба було, скажіть на милість, так влипнути. Єдине радує – якщо і колись наступить кінець світу, то мені уже по барабану, бо для мене армагедон розпочався тоді, коли пообіцяв донці покатати її на санках, а милосердна тітонька Зима вирішила з мене посміятися і замість пухнастого снігу віддала перевагу противному дощу. «Правильно, сніг зимою – це ж аномалія. Скоро картоплю у січні копати будемо через це «гробальне» потепління…», - злий на теплу дощову зиму, на себе, на усіх на світі перехожих та марсіан з зеленими чоловічками на додачу, я уперто продовжував тягнути санки.
«Добре, що хоч уже вечір настав і усі кришать свої олів’є, роблять шуби, черевики й інші кулінарні шедеври, а то вешталися б тут усякі…», - додумати я не встиг, бо на зустріч, щось сердито бурмочучи собі під ніс, йшов… Дід Мороз, за яким теж «сповнена» радості пленталася Снігуронька.
Від побаченого у мене одразу відвисла щелепа. Не те, щоб я ніколи не бачив Діда Мороза і його внучки – у нас в новорічно-різдвяний час їх стільки, що хоч греблю гати. Однак на такий колоритний персонаж, при усій моїй повазі до інших акторів, натрапив уперше.
Чомусь шкутильгаючи, постійно шкарбаючи підошвою правого черевика об асфальт і бубнячи під ніс, до болю знайоме багатьом з нас: «Собачники, блін…», Дід Мороз наближався до нас.
- Уля! Дід Мальоз, - радості донки не було меж, у той час як я приготувався слухати чергову порцію кепкувань.
На превелике моє здивування жодних насмішок не було, натомість з вуст білобородого дідуся злетіло радісне: «З Новим Роком! З Новим щастям!»
- Дякую, вас також тим самим по тому ж місцю, - похмуро відповів я і Дід Мороз сходу вловив мій настрій.
- Що усе так погано? – запитав він.
- А як ви думаєте? Я тягну по асфальту санки і усі твердо переконані,що мій дах тихо, не поспішаючи і шелестячи шифером, з’їжджає з голови. А я ж тільки хотів…
- Зробити цю маленьку принцесу щасливою, - закінчив за мене Дід Мороз.
Я повільно повернув голову і подивився на доньку. Чесно кажучи, такого задоволення і радості, а головне – блиску в її очах я ще ніколи не бачив. Тут мене і накрило осяяння – усі мої старання були не даремними раз подарували їй стільки позитивних емоцій. А ще мені враз стало байдуже до того, що думають про мою оказію інші.
- Що ж, був би радий з вами поговорити довше, але мушу поспішати. Скоро Новий Рік, а мені ще потрібно привітати багатьох діточок. Однак на прощання я виконаю по одному вашому бажанню, - посміхаючись мовив Дід Мороз.
- Оцю бальшую фєту, - одразу випалила донька і, покотившись від сміху, Дід Мороз, запустив свою п’ятірню в мішок і, трохи пошукавши, дістав з нього велику шоколадку.
- Дякую, - відповіла донька, беручи до рук цей солодкий презент.
- На здоров’я, - відповів Мороз. – А чого бажає татусь?
- Хочу, аби пішов сніг, - скептично відповів я.
- Що ж, сніг, так сніг, - мовив білобородий дідусь і, зібравшись йти, додав: «Ну що ж, бувайте. Веселих вам свят».
Декілька хвилин нічого не відбувалося, але коли Дід Мороз і його мовчазна внучка завернули за найближчу шістнадцятиповерхівку, раптом з неба повалив густий пухнастий сніг.
«Невже цей дід справжній? От пуста моя макітра, треба ж було попросити щось суттєвіше», – з любов’ю серце стиснула наша рідна українська жаба.
Та шанс був профуканий, а тому я стояв мовчки і почував себе справжнім дурнем.
- Но, конячка, вперед, - голос доньки повернув мене до реальності і, знову впрігшись у санки, я зрозумів, що дива таки відбуваються і тепер, коли землю вкриває сніг, тягнути санки буде набагато легше.
Kolega.
Категорія: Ружинські оповідання | Переглядів: 3036 | Додав: Kolega | Рейтинг: 5.0/49
Всього коментарів: 6
6  
Вдало розпочав творити))))) Починаючи з Нового року))))) Натхнення))))!!!!!!!

5  
І то правда. Різних планів і задумів назбиралося чималенько, пора уже й щось робити.

4  
Буває й таке) Хоча дуже добре, що вона до тебе повернулася)))))

3  
Та я й сам за ними скучив, однак Муза мене з добрих півроку брутально і цинічно ігнорувала.

2  
Давненько ви нічого нам не писали! Я так розумію, що це новорічний подарунок!!!!))))) Вдався на славу!!!! Читачі вже скучили за вашими, Колего, розповідями і оповіданнями!!!!!!

1  
Друзі! Прийміть мої щирі привітання з новорічно-різдвяними святами. Нехай кожен день Нвого року для вас буде наповнений радістю і благополуччям, а міцне здоров'я, удача і чудовий настрій будуть вашим вірними супутниками у житті.
З Новим роком і Різдвом Христовим!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Міні-чат

100