Так склалася доля, що Володимир Федорович Сивак на схилі літ залишився самотнім. У далекі повоєнні роки, покинувши рідну домівку у Топорах, юнак вступив на навчання до Української сільськогосподарської академії. Звідти, по закінченню, випускника направили на роботу у сусідню Молдову. Там і працював на великому підприємстві. 

Спочатку майстром, потім начальником цеху, а згодом –  головним інженером. Чотири десятиліття промайнуло далеко від батьківщини. Довелося пережити і війну у Придністров’ї. 

Доля розпорядилась так, що повернувся до рідних Топорів, до батьківського рідного порогу. Небагато залишилось друзів, з якими по сьогодні спілкується Володимир Федорович. З рідні лише два племінники було. Один мешкає в Києві, а інший, працював у сусідніх Рогачах. Нещодавно помер. Лише спілкування залишається пенсіонеру, для чого задумав провести стаціонарний телефон.
З проханням допомогти у вирішенні цього питання неодноразово звертався до попереднього керівництва «Укртелекому», але позитивної відповіді не отримував. Нещодавно звернувся з листом до голови райдержадміністрації В.С.Бондарчука. Ретельно вивчивши питання, керівництво району оперативно дало відповідь ветерану, що встановити стаціонарний телефон зараз немає технічної можливості, але це питання залишається на постійному контролі. Разом з тим, нещодавно голова райдержадміністрації В.С.Бондарчук, голова районної ради Б.О.Ходаківський сільський голова Топорів В.М.Лянга завітали в гості до В.Ф.Сивака, ознайомились з умовами проживання, і вручили мобільний телефон.
Як зазначив В.С.Бондарчук у ході спілкування, для такої категорії людей, в першу чергу, необхідна увага оточуючих, постійне піклування зі сторони влади. Адже ці люди віддали свій час і подекуди здоров’я для держави, саме тому, держава має піклуватись про них.
Василь КАЩУК