Терниста і сповнена скорботи доля жiнки - 15 Грудня 2011 - Ружинська земля
Головна » 2011 » Грудень » 15 » Терниста і сповнена скорботи доля жiнки
19:57
Терниста і сповнена скорботи доля жiнки

«Скільки б часу не минуло, а жахи війни пам’ять не полишають. Неначе вчора все це відбувалось».

Український поет Т.Г.Шевченко писав: «У всякого своя доля і свій шлях широкий…» Та щасливий той, хто має можливість обирати сам собі шлях, яким йтиме все життя, втілюючи свої мрії та задуми. Але не кожному з нас доля такий шанс дарує. Є люди, яким довелося підкоритися її рішенню та йти тією стежкою, яка їм дісталася. З важкими випробуваннями та неминучими ранами у серці. Нелегка життєва дорога перепала на долю Антоніни Микитівни Кичі із Заріччя.

Людина працi, людина-
патріот, яка з особливим трепетом в душі та болем за рідне село, пройшла свій життєвий шлях. Берегиня, яка уособлює в собі джерело мудрості, краси та материнської опіки. Жінка залізної волі, яка у найтяжчі для країни роки пройшла і знущання голодомору, і пекельні роки війни, і важкі часи розбудови.
Народилася Антоніна Микитівна 1926 року в родині колгоспників. Діток в родині було п’ятеро, Тоня ж була четвертою. До праці звикла змалечку, допомагала не тільки вдома, інколи виходила в поле, де працювали батьки. Коли почався голод Антоніна була ще маленькою, але ті роки пам’ятає добре:
- Їсти було нічого, ми ходили в поле збирати колоски, минулорічну картоплю, їли квіти акації, ягоди пасльону чорного, від якого рот завжди був чорним, - пригадує Антоніна Микитівна. – Все, що було їстівне, те і їли. Рвали лободу, молочай, конюшину, молоду гичку буряків, а мама смажила нам млинці. Тато ж щодня у колгоспі отримував пайку хліба. Було, пам’ятаю, чекали його, як Бога. Принесе шматок буханця і ділить між нами усіма, а хліб той такий добрий. Від голоду помирало по декілька чоловік з хати. Адже в кожній родині було по п’ятеро, а то й десятеро діток, які помирали навіть в колисках, бо мати була голодна, годувати було нічим. У той страшний час нашій родині було трішечки легше завдяки корові. Склянка молока завжди була. Мама вранішнє молоко несли на базар, продадуть та й куплять крупи. Ото вже наваримо супу у печі. Отак пережили два роки, щодня виживаючи.
Ще не встигла дівчина відійти від постійного відчуття голоду та вдосталь насититись, як доля послала Антоніні нові страшні випробовування.
- Батько мріяв, щоб я навчалась далі, здобувала вищу освіту, та, напевне, не судилося, - ділиться спогадами жінка. - Щойно закінчила сьомий клас, як грім серед ясного неба, прийшла страшна звістка: «війна». Мене, п’ятнадцятирічну, ставлять ланковою 40-ка жінок. В той час ніхто не питав, чи зможеш ти виконувати обов’язки такої нелегкої і дорослої професії. Йшла війна і відмова просто не приймалась.
Робота була не механізована, працювали вилами, лопатами й радюжками. Зносили на плечах солому до скирти, розносили перегній на поля, а вночі молотили зерно власноруч. Діти шкільного віку також працювали - збирали колоски після жнив. Зарплатні не давали, все йшло на фронт. Жінки не мали жодних декретних відпусток, на полях народжували, дітей лишали вдома, а самі йшли далі жати чи орати.
У 1947 році Антоніна Микитівна зустріла своє кохання – Івана. Юнак працював ковалем у колгоспі, був красень і до того ж, майстром на всі руки. Одружилися. Через деякий час родина поповнилась первістком, а невдовзі Тоня народжує другого сина. Не довго тішилась сім’я щасливим життям: у 1950 році Івана Романовича призвали до армії на три роки. Молода дружина лишилась сама з двома дітками на руках та безкінечною роботою в колгоспі.
- Того року, коли чоловіка призвали, була дуже холодна зима. Дрів не вистачало, тому в печі пропалювала час від часу. Трішки довше тепло зберігалось на лежанці. Я лягала скраю, малюків клала біля груби і так цілу ніч спали. Бувало, розкриється вночі, а ніжки захолонуть, як лід, проте ніхто ніколи тоді не хворів, - пригадує Антоніна.
Відслуживши, повернувся коханий Іван та з’явилися в родині ще двоє діточок: донька та син. Іван працював ковалем в колгоспі, а Антоніна – ланковою. Хоч як важко було руками обробляти землю, як складно доводилось вдвох з чоловiком виховувати четверо дiток, але стiйкий, незламний дух та свiтла любов до землi дозволили жінці пройти життєву дорогу з гордо пiднятою головою. Сили i наснаги давали їй дітки, які завжди підтримували та допомагали батькам.
- Працювали в колгоспі без вихідних, але ж і вдома роботи вистачає: і випрати, і приготувати, і город обробити. Копаємо, бувало, картоплю, важко – втомлюся, а найменшенький син збирає її в торбинку і носить на купку, - посміхається Антоніна Микитівна. - Дуже допомагав та підтримував мене мій чоловік Іван, я дякую Богу, що послав мені його. Все умів зробити: і змайструє, і полагодить, і порадою втішить.
За високі досягнення у сільськогосподарському виробництві у 1976 році нагородженна Орденом Трудового Червоного прапора.
Хоч складна і сповнена скорботи доля цієї дивовижної жiнки та все-таки вона щаслива. У шлюбі з Іваном Романовичем вони прожили 51 рік, створили міцну сім’ю, в якій завжди панували злагода і повага, виховувалась любов до людей, навчання та праці. Сьогодні Антоніна Микитівна Кича проживає з донькою Ольгою, яка три роки тому залишила метушливий Київ і повернулася до рідної домівки, аби більше уваги приділяти матусі. Два старших сини Володимир та Степан проживають на сусідніх вулицях, часто навідуюють та допомагають матері по господарству. Найменший – Микола працює та проживає в місті Борщево Тернопільської області. Окрім чотирьох дітей, Бог нагородив жінку десятьма онуками та, поки що, одинадцятьма правнуками, яких бабуся дуже любить. Одну із них, онучку Тетянку, Антоніна Микитівна разом з Іваном Романовичем виховали з народження. Дівчинка після закінчення Зарічанської школи здобула вищу освіту в Київському музичному училищі імені Р.М.Глієра та Київському національному університеті культури і мистецтв. Солістка хору імені Григорія Верьовки. Жінка дуже пишається онукою, а Тетяна, в свою чергу, навідуючи бабусю тішить її своїм чарівним голосом.

Юлія МАКОВЧУК

Переглядів: 441 | Додав: zmya | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Міні-чат

100