15:13 Вони разом, і це – головне! | |
– От і розпочалося справжнє студентське життя, – подумала Оля, коли відкрилися двері в гуртожиток і її речі почали заносити в кімнату. Цікаво, як їй тут житиметься? Подруги розповідали, що весело: кожного вечора гуляють, ходять на дискотеки, заводять нові знайомства, нових кавалерів. Та їй це непотрібно, їй головне - здобути освіту, знайти хорошу роботу, влаштувати своє життя. Занурившись в думки, дівчина не помітила, як дійшла до кімнати. Її попередили, що вона буде жити ще з трьома дівчатами, та зараз нікого не було. Опустившись на вільне ліжко, Оля розглядала кімнату: безліч всіляких дрібничок, косметики, іграшок та багато речей, які горою лежали перед шафою. Жодної книги або хоча б зошита нова мешканка кімнати не побачила. Наступний день приніс чимало сюрпризів, дівчата виявились не зовсім дружніми, а спокійна і врівноважена співмешканка їм не сподобалась. Чарівний незнайомець виявився її сусідом, а до того ж і хлопцем дівчини, з якою Оля зовсім не здружилася. Не подобалось розбещеній красуні усе, що було пов’язано з Олею. Та студентка не зважала, заглиблена у навчання та роздуми, приходила додому уже ввечері, а увесь вільний час проводила у бібліотеці та у парку. Саме тут вона відчувала себе щасливою. Якось Оля залишилась на вихідні, хорошого настрою додавало ясне сонечко, взявши книжку дівчина вийшла на вулицю і присіла на лавці. Захопившись книгою, не помітила, як біля неї сів він. – Я Назар, – перше, що почула дівчина. У відповідь ледь вимовила своє ім’я. Зав’язалась розмова, пізніше виявилось, що у них багато спільних інтересів. Поговорили про музику, книги, акторів. Оля весело сміялася, їй ще ніколи не було так добре. Час летів непомітно. Назар провів її до дверей, коли у нього задзвонив телефон. Дівчина зрозуміла, що дзвонить та, через яку вони не можуть бути разом. Минув тиждень, увесь цей час Назар і Оля зустрічались лише очима. Та вже тоді розуміли, що між ними є щось особливе. Чому ж він не хоче залишити ту, яку не кохає, не розуміла, а говорити про це якось не наважувалась. Все частіше залишались на вихідні разом, гуляли, розмовляли, ходили в бібліотеку. Час пролітав непомітно, а коли починався новий тиждень, знову зустрічі очима. Так минуло три місяці. Одного разу, Оля готувала на кухні вечерю, хтось міцно стиснув її за талію і впевнено обернув до себе, а далі – довгий поцілунок. Нічого не зрозумівши, спантеличена дівчина навіть не намагалась вирватись. Та їй і не хотілось, поцілунок дарував їй її коханий. – Все Олечко, від сьогодні ми будемо разом, – все, що їй сказав Назар, а більше нічого їй і не треба, і не цікавить її, чому він не прийшов до неї раніше. Вони разом, і це – головне! Євгенія КОСАР | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
