Дивлюся в усміхнені обличчя гімназистів і згадую свій останній двінок... Ех! Відтоді пройшло уже 11 років. Начебто і не так багато, зате стільки подій сталося за це десятиліття... До речі, як не зовсім отлічник, не спортсмен і не комсомолець, зате як колишній піонер, шкільний активіст і пііт місцевого розливу я виступав на своєму останньому двонику і зібрав найбільше аплодисментів, навіть більше, ніж районне керівництво. Да-а-а-а... класні тоді були часи.