Пройшли роки, і одного разу я зустрілася з сестрою Шурика – Нелею. Вона запросила мене до себе і познайомила зі своєю ріднею. Неля була старшою в сім’ї. Вона навчалася в нашій сільській школі. Після закінчення десятирічки всі розбіглися: хто поїхав у місто, а хто залишився в селі – кожен пішов своїм шляхом.
Неля вступила до Вінницького медінституту. ЇЇ слідами пішли менша сестра Валя і брат. Династія лікарів. Діти навчалися у місті. Згодом батьки продали хату і також виїхали туди, щоб бути ближче до дітей. Олександр не забував своїх друзів. Він приїздив у село, щоб допомогти землякам покращити їхнє здоров’я – не одного поставив на ноги.
Після закінчення інституту Неля приїхала працювати в село. Її поважали за професіоналізм. Вона любила свою роботу і допомагала всім, хто до неї звертався. Скоро до неї звикли в селі. Тут вона зустріла своє перше кохання. Познайомилася з Віктором, коли той підвозив її до станції. Вони покохали одне одного з першого погляду. Неля була симпатична, мала великі очі – синьо-волошкові. Незабаром відгуляли весілля. Скромне – були тільки близькі родичі та друзі. Колгосп подарував молодій сім’ї дім: дві кімнати, коридор та кухня. Закохані раділи своєму щастю, Віктор допомагав Нелі в усьому. Вони посадили біля будинку квіти, милувалися ними, мов діти. Але щасливі були не довго. Кохання, мов іскра, зайнялось і потухло. Віктор став виходити до неї на зустріч, коли вона йшла з роботи додому. Він не вірив їй, її щирому коханню. Нелі набридли безпідставні ревнощі і вона вирішила залишити Віктора, адже була гордою. Пішла до його батьків зі своєю бідою. Раїса Петрівна, свекруха, прийняла Нелю, як рідну дочку, запропонувавши переїхати до них жити. А коли взнала, що невістка вагітна – радощам не було меж. Вона поділилася доброю новиною з чоловіком – Ігорем Макаровичем. Батьки щиро раділи, що будуть у них онуки, адже мали єдиного сина. Вони живуть для дітей, це їх майбутнє. Що там батьки говорили, але Віктор незабаром приїхав додому і став готуватись до вступу у Вінницький політехнічний інститут. Свекруха всі клопоти взяла на себе. Віктор швидко подався в місто, щоб не попадатись матері на очі, бо знав, що перепаде від неї. Свекруха не допускала Нелю до роботи, радила, як готуватись до народження малечі: відпочивати на свіжому повітрі, стежити за харчуванням, та слідкувала, щоб у Нелі був спокійний сон, щоб довго не засиджувалась. Бувало, Неля не вимкне світло, вона тихо увійде, вимкне, тоді буде спокійно спати. Свекруха виросла без матері – та померла, коли дівчинці було три роки. Батько в дім привів другу жінку. Вона не знала материнської ласки та любові, тому намагалась приділити невістці якнайбільше тепла, ласки та любові, якнайбільше часу.
Невдовзі народився онук. Назвали його на честь дідуся Ігорем. А з народженням онука свекрусі додалося клопоту: купала малого і навчала цих хитрощів невістку. До цієї справи і Віктор долучився. Його ніби підмінили, він намагався раніше прийти додому, став перейматися домашніми турботами, доглядав сина, прасував білизну, носив воду. Свекруха раділа, що утворився сімейний затишок – тепер онук в надійних руках.
Порадились батьки і купили дітям у місті дім, щоб не їздили в село, щоб більше часу було Віктору на навчання. Молоді були вдячні батькам, а особливо свекрусі. До Нелі повернувся чоловік, а сину залишився батько. Зажили вони новим життям, почали все спочатку.