Бригадир хвацько поправив кашкета й зістрибнув з причепа з міндобривом. Енергійно йде назустріч, жартує, а сам тим часом пильно спостерігає за роботою рільничої бригади, що сіє сьогодні овес на полі, орендованому селянсько-фермерським господарством ім. Мічуріна в топорівчан. Мимоволі пробігла думка: «Невже за кілька днів цей повний сили чоловік святкуватиме такий поважний ювілей?» Але так, Іван Федорович Капітанчук 16 квітня стрічатиме свою вісімдесяту весну. 

Трудовий шлях Івана почав  в’юнитись на розлогих ревуських пасовищах, де він ще зовсім юним хлопчиськом випасав череду, а потім ходив коло коней.
Вперше доля випробувала його на міцність у 47-му, коли вже вдруге кістлява рука голодної смерті збирала свій укіс на українських землях.
– Хоч, трохи спух тоді з голоду, – пригадує Іван Федорович, – та вижив.
Потім ще чимало випробувань було йому наміряно, та усі їх вистояв, виніс, переніс з честю, зібравши волю в кулак, та не зачерствів серцем, залишився доброю, відкритою людиною.
У середині минулого століття серед молоді популярними були школи фабрично-заводського навчання, школи ФЗО, які готували робочих для будівельної, вугільної, металургійної та інших галузей промисловості. Після навчання у такій школі Іван півтора року працював у шахті на Донеччині прохідником, та після служби в армії повернувся на батьківщину.
У Топорах зустрів свою долю – Ганну Мар’янівну. Разом викохали двох діток – сина Володимира і доньку Надію. Обоє живуть і працюють в нашому ра- йоні, частенько навідуються до батька в гості. Уже дванадцятий рік йде, як покликав Господь Ганну до себе. Іван Федорович бадьориться, намагається пос- тійно бути ділом зайнятий, та все ж тривожить серце туга за дружиною, особливо увечері, коли залишається у хаті сам на сам зі своїми думами.
Працював І.Ф.Капітанчук у і комірником, і пожежником, двадцять чотири роки був завфермою, потім тривалий час молотобійником у кузні, бригадиром. Як керівник був вимогливий до виконання працівниками їх обов’язків, але старався з людьми знаходити спільну мову, ладити.
Неодноразово Іван Федорович був відзначений трудовими нагородами як районними, так і обласними. До його порад, підкріплених досвідом і мудрістю, і нині прислухається керівник СФГ. Ім. Мічуріна В.І.Пилипчук. Адже разом вже стоптано не одну стежину, пережито чимало життєвих гроз.
От і зараз, тішиться бригадир рільничої бригади, що посіви у їх господарстві вийшли з зими попри люті морози у нормальному стані, їх не потрібно пересівати, а, значить, і врожай повинен бути гарним.
Здається, сама матінка-земля віддячує Івану Федоровичу любов’ю за турботу про неї і дає наснагу жити і трудитись, стрічати квіт чергової весни у родинному колі та в оточенні колег, товаришів. Нехай же доля щедрою рукою наділить ще безліч днів, зігрітих сонцем і любов’ю близьких людей.

Ольга МОЛЯВЧИК