11:08 Вісімдесята весна на порозі | |
Бригадир хвацько поправив кашкета й зістрибнув з причепа з міндобривом. Енергійно йде назустріч, жартує, а сам тим часом пильно спостерігає за роботою рільничої бригади, що сіє сьогодні овес на полі, орендованому селянсько-фермерським господарством ім. Мічуріна в топорівчан. Мимоволі пробігла думка: «Невже за кілька днів цей повний сили чоловік святкуватиме такий поважний ювілей?» Але так, Іван Федорович Капітанчук 16 квітня стрічатиме свою вісімдесяту весну. ![]() Трудовий шлях Івана почав в’юнитись на розлогих ревуських пасовищах, де він ще зовсім юним хлопчиськом випасав череду, а потім ходив коло коней.
Вперше доля випробувала його на міцність у 47-му, коли вже вдруге кістлява рука голодної смерті збирала свій укіс на українських землях. – Хоч, трохи спух тоді з голоду, – пригадує Іван Федорович, – та вижив. Потім ще чимало випробувань було йому наміряно, та усі їх вистояв, виніс, переніс з честю, зібравши волю в кулак, та не зачерствів серцем, залишився доброю, відкритою людиною. У середині минулого століття серед молоді популярними були школи фабрично-заводського навчання, школи ФЗО, які готували робочих для будівельної, вугільної, металургійної та інших галузей промисловості. Після навчання у такій школі Іван півтора року працював у шахті на Донеччині прохідником, та після служби в армії повернувся на батьківщину. У Топорах зустрів свою долю – Ганну Мар’янівну. Разом викохали двох діток – сина Володимира і доньку Надію. Обоє живуть і працюють в нашому ра- йоні, частенько навідуються до батька в гості. Уже дванадцятий рік йде, як покликав Господь Ганну до себе. Іван Федорович бадьориться, намагається пос- тійно бути ділом зайнятий, та все ж тривожить серце туга за дружиною, особливо увечері, коли залишається у хаті сам на сам зі своїми думами. Працював І.Ф.Капітанчук у і комірником, і пожежником, двадцять чотири роки був завфермою, потім тривалий час молотобійником у кузні, бригадиром. Як керівник був вимогливий до виконання працівниками їх обов’язків, але старався з людьми знаходити спільну мову, ладити. Неодноразово Іван Федорович був відзначений трудовими нагородами як районними, так і обласними. До його порад, підкріплених досвідом і мудрістю, і нині прислухається керівник СФГ. Ім. Мічуріна В.І.Пилипчук. Адже разом вже стоптано не одну стежину, пережито чимало життєвих гроз. От і зараз, тішиться бригадир рільничої бригади, що посіви у їх господарстві вийшли з зими попри люті морози у нормальному стані, їх не потрібно пересівати, а, значить, і врожай повинен бути гарним. Здається, сама матінка-земля віддячує Івану Федоровичу любов’ю за турботу про неї і дає наснагу жити і трудитись, стрічати квіт чергової весни у родинному колі та в оточенні колег, товаришів. Нехай же доля щедрою рукою наділить ще безліч днів, зігрітих сонцем і любов’ю близьких людей. Ольга МОЛЯВЧИК | |
|
Всього коментарів: 0 | |