Головна » 2011 » Грудень » 23 » Роки летять, немов птахи у вирiй
11:33
Роки летять, немов птахи у вирiй

Роки, немов птахи, летять у вирій журавлиними ключами, у вічність, і ніхто не може їх спинити. Подумати тільки: 90 років під синім небом України прожив ветеран Великої Вітчизняної війни, ветеран праці, житель Баламутівки (нині Зарічччя) Анатолій Олександрович Телінкевич. 



Нелегка доля випала  цьому дивовижно-мудрому чоловікові. Скільки важких стежинок сходжено на широкій дорозі життя. До дна довелось випити гірку чашу. Пережити голодомор, пройти фронтовими дорогами через самісіньке пекло війни, бути двічі пораненим, вижити і продовжити свою трудову діяльність вже у мирний час. Виростити і виховати дітей, дочекатись онуків та правнуків та радіти праправнучці Сашенці. У ветерана десять онуків і стільки ж правнуків.
Анатолій Олександрович за бойові заслуги удостоєний високих почестей. Нагороджений орденами і медалями Радянського Союзу. На трудовому фронті постійно отримував грамоти та цінні подарунки, і, що найголовніше, заслужив шану і повагу не тільки у трудовому колективі, але й у односельчан. Чимало років трудився з відомим в області та й в усій Україні, головою колгоспу імені Леніна нині покійним Миколою Марковичем Гибалом, який високо цінував працю ветерана.
Народився А.О.Телінкевич у Заріччя в 1921 році. Тут закінчив перший клас церковно-приходської школи. По закінченню семи класів у Баламутівці пішов у школу в Ружин, де успішно закінчив десятирічку. Молодий хлопець, сповнений мріями про щасливе майбутнє, перед яким відкривалися неозорі простори в навчанні, оскільки мав потяг до науки, вступає на навчання в Саратівське військове авіаційно-техніне училище. Та прискіплива комісія виявила дитячі переломи в нозі, а це означало кінець кар’єрі льотчика. Та Козятинський військомат не вважав хлопця інвалідом, а тому направив його в Кіровську область у полкову школу, яку кмітливий учень з Баламутівки закінчив з відзнакою.
Війна застала Анатолія у Латвії, де ніс старший сержант строкову військову службу у десантних військах Прибалтійської авіаційної бригади. Західна Двіна. На одному березі німці, на протилежному – радянські солдати. Наказу стріляти не було. Безумовно, у нас не було ні новітньої зброї, ні техніки, ні досвіду ведення бойових дій. Тому були велечезні втрати. Солдати мовчки вмирали на полі бою, але ніхто не здавався в полон. З боями відступили до Москви. Калугу, Смоленськ, Великі Луки пройшов солдат. Це вже пізніше, коли радянські війська взяли Смоленськ і продовжили наступ на Білорусію, в одному із населених пунктів А.О.Телінкевич підірвався на міні. Після поранення пройшов реабілітацію у військовому шпиталі в Казані і знову був відправлений у діючу армію. Так військовий зв’язківець А.О.Телінкевич пройшов важкими дорогами Великої Вітчизняної війни, яка для солдата закінчилась у Львові 1945 року. Коли повернувся додому, розпочав свою трудову діяльність. Понад 40 років трудового стажу. Разом з дружиною Катериною Іванівною, яка рано пішла за межу вічності, виростили і виховали п’ятьох дітей, дали їм путівки в життя, дочекались онуків та правнуків.
Дев’яносто років прожито, ниють старечі рани, болять кості, важкі думи облягають душу, плаче натруджене роками згорьоване серце, та ветеран не здається, він і нині в строю, згадує своїх бойових побратимів і готується 26 грудня 2011 року відзначити свій 90-літній ювілей.
Василь КОПАЧ

Переглядів: 3705 | Додав: zmya | Рейтинг: 5.0/6
Всього коментарів: 1
1  
Не перестаю дивуватися мужності наших ветеранів!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Міні-чат

100