10:05 Де живе самотність…. | |
| Забіжить сусідка: «Тітонько, як ви тут?». Зрідка притупцяє-пришкандибає недалека товаришка по долі, бо і сама вже не має здоров’я. Сяде на лавку, обіпреться на костурик, важко віддихається: «Як ти?». Але відповіді не чекає. Обидві гірко зітхнуть. Тут живуть сльози…. Ще довго, аж поки пухнастий сніжок лагідно притрушує сліди на подвір’ячку, бабуся буде вдивлятися в них. А в душі десь скраєчку розіллється тепло: «У мене були гості».
Голодне дитинство, босоноге, злякане. Маленька і беззахисна, зойкнула: «Таточку, як же без тебе?». Десь упав на полях війни, пропав безвісти. Старенька втирає сухенькою рукою гіркі сльози: «Чи нагорнули хоч над ним горбочок?» Всі біди, клопоти, повоєнне лихоліття лягли тяжкою ношею на мамині худенькі печі. Вдова. Чи ж було те дитинство? Підростала, змужніла, так рано скуштувала гіркого, пекучого сирітського хліба. Отак життя і звікувала: робота, робота, робота. А там негадано, неочікувано листопад нагорнув опалого листя, сипнув сріблом сивин, кинув під ноги снігу. Старість. Сипле і сипле сніжок. Віконечка хати, чисті і прозорі, дивляться на світ сумовито. Незабаром зблисне льодовими дзеркалами криниця і їй буде важко ходити по воду. Співають півні… Тут живе гіркота. І чепурна хатинка, і заплакані вікна, і напівзамерзла стара слива, і заметена криниця, і вкрите пухкою ковдрою подвір’ячко аж кричать, волають: «Тут живе самотність!» У мене були гості…Так може сказати кожен, до кого цього святкового передноворічного дня завітав сільський голова Василь Іванович Чернявський. Відтоді, як Василя Івановича обрали сільським головою, він вже неодноразово навідував стареньких, самотніх, беззахисних. А їх у Мовчанівці живе 24. Побачене і почуте хвилює душу. А цього дня навідався з гостинцями. Святкову посилочку-подарунок допомогли зібрати керуючий Мовчанівським відділком ТОВ «Новофастівське» О.Кулибаба, підприємці А. Свиридюк, О. Майорко, В.Слободенюк. Воістину, не міліє душі людської доброта. Розчулені бабусі, проводжаючи гостя з хати, плакали. За чим ті сльози? За літами, що спливли за туманами, за жіночою долею, що проросла споришами чи із вдячності, не за подарунок, ні, а за тепло, увагу, співчуття? Будемо милосердними. Не оминаймо жодну хатину, де живе Самотність… Л.БОГУШ | |
|
| |
| Всього коментарів: 2 | |
|
| |
