Голод не ділив людей ні за національністю, ні за віросповіданням. У кожному селі та місті були жертви тотального голоду – чоловіки, жінки, діти. Вимирали не тільки родинами, а й цілими селами. Не обминув стороною страшний голод і Ружинщину. У кожному селі, на кожному кладовищі встановлені пам’ятні знаки жертвам Голодомору 1932-33 років. 
Наприкінці листопада у селах вшановують пам’ять жертв тих страшних часів. До могил загиблих хресною ходою йдуть односельці, у церквах відбуваються панахиди.
Уже протягом кількох років такі заходи пам’яті відбуваються у Ярославці. Родина Тихончуків разом із односельчанами збудували церкву, де і відбувається траурна служба. Вшановуючи пам’ять жителів села, які загинули від голоду, нащадки встановили на кладовищі пам’ятний знак, а в урочищі, де захоронені померлі від голоду, облаштували їхні могили. На жаль, уже немає серед тих, хто доклав зусиль для збереження пам’яті загиблих, Параски Сергіївни Коломацької, Катерини Василівни Михальчук, Олексія Петровича Тихончука та інших.
Традиційною хресною ходою присутні вшанували пам’ять жертв Голодомору, священик Ярославської церкви відправив панахиду. В заходах взяли участь голова райдержадміністрації В.С.Бондарчук, голова районної ради Б.О.Ходаківський, Крилівський сільський голова С.С.Лизогуб, жителі Ярославки. Під час траурного мітингу В.С.Бондарчук зазначив, що «Голодомор 1932-33 років — це велика, незабутня трагедія українського народу, яку протягом багатьох років не озвучували. Лише із здобуттям незалежності стало можливим розкрити цю жахливу сторінку історії українського народу. Від голоду в 30-ті роки загинули цілі покоління, а відтак було загублено історичну пам’ять нації, оскільки вмирали батьки, які не встигли передати досвід від свого діда–прадіда, вмирали діти, ще не навчившись говорити. Обірвався не один рід. І наша задача полягає в тому, щоб зберегти пам’ять про злочини проти людства, і не допустити їх у майбу- тньому».
Василь КАЩУК