17:07 Двадцять років служіння землякам | |
| З історії створення Житомирської обласної служби зайнятості Як свідчить аналіз соціально-політичних процесів, що відбувалися й продовжують відбуватися у будь-якому суспільстві, проблеми праці, зайнятості та безробіття завжди знаходились у прямій залежності від кількох чинників – економічних реформ, структурних перебудов народного господарства, змін політичного ладу. ХХ сторіччя з його суспільними катаклізмами – війнами, революціями та з породженими ними трансформаціями еконо-міки – сповна продемонструвало увесь набір того, що супроводжує ринок праці в часи змін. Першу в Україні біржу праці, яка отримала назву Бюро праці, було відкрито в Києві у жовтні 1915 року Київським Воєнно-Промисловим комітетом разом із Комітетом Південно-Західного фронту Всеросійського Земського Союзу. Проте, на той час,і ця біржа не була «класичною» – вона мала терміново вирішувати завдання, пов’язані із забезпеченням підприємств новими працівниками на заміну тим, які були мобілізовані на фронт, а вже потім – працевлаштовувати некваліфікованих ро-бітників, підшукувати роботу для безробітних з числа біженців та військовополонених. 26 серпня 1917 року Київська міська дума постановила взяти Бюро праці у своє відання з усім наявним штатом та приміщенням по вул. Пушкінській, 20 та заснувати справжню Біржу праці. Перший радянський Кодекс законів про працю, прийнятий у грудні 1918 року, мав у своїй основі Закон про трудову повинність – їй присвячувався перший розділ Кодексу. Місцеві Ради депутатів отримали право примусового залучення до виконання робіт усіх зобов’язаних трудовою повинністю. У 1920 році Всеукраїнським комітетом, на підставі постанов Ради Праці та Оборони, було проведено кілька мобілізацій працеспроможного населення за профе-сійним принципом. Того року мобілізовувались залізничники, будівельники, гірники, фахівці шкіряної справи, працівники водного транспорту та зв’язку, нафтовики, медичні працівники, перукарі, бондарі, бухгалтери, рахівники та інші. З метою попередження самовільного звільнення з роботи Всеукраїнською комісією з боротьби з трудовим дезертирством було розроблено інструкцію, у якій говорилося: «Правом на забезпечення по безробіттю користуються усі громадяни, які шукають роботу через підвідділи обліку та розподілу робочої сили, за винятком тих, хто залишили роботу самовільно, відмовились без поважних причин від запропонованої роботи, звільнені за недбайливе ставлення до роботи, дезе-ртири війни та праці». 3 березня 1930 року Наркомат праці СРСР направив на місця розпорядження «Про реорганізацію роботи органів праці в галузі надання трудової допомоги безробітним». У документі йшлося, що усі вони перетворюються на навчальні центри та школи-фабрики для підготовки робочих кадрів, яких бракувало для потреб широко розгорнутої індустріалізації. Після закінчення навчання нові та перекваліфіковані робітники використовувались у плановому порядку й змінити місце роботи за направленням самовільно не могли. Колишню боротьбу з безробіттям було замінено боротьбою з плинністю кадрів, а біржі праці перетворювались на терито-ріальні управління кадрів. Вони мали забезпечувати народне господарство робочою силою, здійснювати її планове перекидання та перерозподіл у необхі-дних для держави напрямках. На території України ще продовжувались воєнні дії, коли 11 вересня 1943 року почало працювати Бюро з обліку та розподілу робочої сили при Раднаркомі УРСР. В грудні 1946 року воно було реорганізоване в Українське республіканське управління Міністерства трудових резервів СРСР, а наступного року – в Головне управління ремісничих, залізничних училищ та шкіл фабрично-заводського навчання УРСР Міністерства трудових резервів СРСР. Така система проіснувала аж до розпаду СРСР. Все – для тих, хто хоче працювати У зв’язку з переходом до ринкових відносин, структурною перебудовою у сфері економіки постала необхідність реорганізації діючої служби працевлаштування – створення централізованої структури спе-ціальних державних органів, які забезпечили б комплексне ви-рішення питань, пов’язаних з регулюванням зайнятості населе-ння, професійною орієнтацією, працевлаштуванням, соціальною підтримкою тимчасово непрацюючих громадян. З цією метою постановою Ради Міністрів Української РСР від 21 грудня 1990 року за № 381 «Про створення державної служби зайнятості в Українській РСР» на базі існуючої служби працевлаштування було створено державну службу зайнятості у складі республіканського, обласних, міських та районних центрів зайнятості, на які було покладено вирішення питань зайнятості населення. На виконання постанови Ради Міністрів УРСР Житомирський облвиконком 18 лютого 1991 року прийняв рішення №50 «Про створення обласної служби зайнятості». Цим рішенням діючий обласний центр працевлаштування, перенавчання та профорієнтації населення при управлінні праці було перетворено в обласний центр зайнятості. В.Руденко, Ружинського РЦЗ | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
