Взірцем високої культури,  ввічливості, скромності та акуратності є Надія Оникіївна Карплюк з Котелянки, яка більше 40 років пропрацювала медсестрою в Білилівській дільничній лікарні. Народилася Надійка 1935 року в родині Оникія та Марії Кирій з Білилівки, де вже було двійко діточок – Василь та Ганнуся. Батька дівчинка та найменший братик Миколка не пам’ятали, його у 1937 році репресували. Не легко жилося родині, мати важкою працею в колгоспі заробляла на шматок хліба. А четверо діточок самі себе доглядали і поралися по господарству. Дівчинка змалечку із великим захопленням спостерігала за медсестрою, яка приходила до хворого сусідського хлопчика. Ще тоді Надя твердо вирішила допомагати людям, бути такою ж доброю та розумною, як та медсестра, що стала для неї прикладом на все життя. Після закінчення семирічної Білилівської школи Надія вступила до Козятинського училища Червоного Хреста на курси медсестри. Після навчання одразу пішла працювати у Білилівську лікарню реєстратором. А згодом успішно закінчила Житомирське медичне училище.
– Працювати медсестрою було нелегко, а у післявоєнні часи, коли катастрофічно не вистачало кадрів, – удвічі важче, – розповідає Надія Оникіївна. – Володіти потрібно було універсальним набором навиків медичної сестри широкого профілю — від операційної до дитячої. Особливо важко було доглядати важкотравмованих чи післяопераційних хворих, які місяцями потребували щохвилинної уваги. Хворого потрібно вчасно підняти, поміряти температуру та тиск, прокапати, прослідкувати за вчасним прийомом ліків. Різні траплялися хворі, та до кожного з них потрібен був особливий підхід, того – підбадьорити слівцем, з іншим – пожартувати, адже позитивний настрій завжди допомагає швидше одужати. Навантаження були колосальні, та незважаючи на ці нелегкі нюанси нашої професії, нам вдавалося зберегти у колективі дружні, майже родинні стосунки.
Все життя Н.О.Карплюк пов’язане з медициною, навіть з майбутнім чоловіком дівчина познайомилась, коли робила щеплення. Надію не помітити важко було: висока, чорнява, з ніжними рисами обличчя та лагідними очима. Одружилися Надія з Миколою восени 1955 року. А згодом благословив їх Бог двома синами – Володимиром та Василем. Вихованням синів зайнялася бабуся, а Надя знову поринула в роботу.
У розквіті сил Надія Оникіївна перенесла важку хворобу, дізнавшись про це, колеги оберігали, усіляко допомагали та підтримували жінку, наче рідну сестру.

– Важко було після хвороби, та й клопотів вдома вистачало за двома малими синами, – ділиться Н.О.Карплюк. – Та на роботі я забувала про біль, про нестерпні думки, які закрадалися в душу. Моя професія та наш дружній колектив, мої близькі подруги, допомогли мені стати на ноги знову, за що я їм щиро вдячна. Працювати було важко, адже окрім роботи за спеціальністю ми своїми руками відбудовували все те, що залишила нам нещадна війна, будували нові лікарняні відділення: дитяче, терапевтичне, родильне, харчоблок та інші.
Автомобілів на той час не було, лікарняним транспортом була пара коней: так їздили на виклики і доставляли всі будівельні матеріали. Харчі та дрова на зиму медперсонал заготовляв власними силами.
– Одного разу поклали у дитяче відділення маму з маленьким хлопчиком, – згадує Надія Оникіївна. – Дитина була хвора, тому постійно плакала і будила всіх інших пацієнтів. Це була літня пора, і ми вдвох з мамою хлопчика, замотавши його в ковдру, вийшли на подвір’я. Так по черзі, до ранку ми носили його на руках, а хлопчина на свіжому повітрі спав, мов янголятко. Багато часу минуло, та щоразу, стрічаючи мене, ця жіночка згадує ту ніч і дякує за допомогу. Протягом сорока років багато різних випадків траплялося, всіх і не пригадати. За кожного хворого ми і хвилювались, і раділи його одужанню, як за рідного, – усміхається Надія.
Сини повиростали,одружились та подарували Надії Оникіївні п’ятеро онуків та восьмеро правнуків.
Не одне тисячоліття великою повагою та любов’ю оточені люди, які лікують від хвороб і гоять рани. Ваші талановиті руки, мудрість, рішучість та дисциплінованість повертають радість життя.
Нехай тепло і затишок, які ви віддаєте, вертаються до вас сторицею.
Юлія МАКОВЧУК