Село, в якому я живу, зветься Заріччя. Я дуже його люблю.
А як його не любити, коли я народилася на цій землі, живу і сподіваюся прожити тут усе своє життя. Тут живуть люди, яких я поважаю, друзі, знайомі, близькі, рідні. Звідси я вперше пішла до школи, тут моя доля. Село хоча й невеличке, але надзвичайно мальовниче. Заріччя прекране навесні, коли цвітуть сади, влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах, взимку, коли вкрите білою ковдрою. Але по-особливому чарівне, коли у двері постукає осінь. Усі дерева, кущі, трави змінюють кольори. Вже вони не зелені, а жовтогарячі, оранжеві, багряні. Йдеш вулицею і тебе охоплюють казкові почуття. Так, немовби у таночку летять до землі скинуті з дерев листочки. Приємно ходити рідними стежинами і вслухатись у їхне шепотіння.
Осінь – не тільки казкові мрії, але й час, коли діти ідуть до школи. На Заріччі дуже красива школа. В ній гарно оформлені кабінети, які оснащені сучасним шкільним приладдям, з біології, хімії, фізики, інформатики. Дуже розумні і добрі вчителі. На шкільному подвір’ї майстерно, з художнім смаком кольоровими плитками викладені доріжки, на клумбах квітнуть квіти. Школа розташована у мальовничому куточку біля самісінької тихоплинної річки Роставиці. Обабіч її берегів ростуть плакучі верби, які теплими літнім ранками, оповитими сизими туманами, немов би п’ють із неї воду. Високі очерети дають притулок пернатим друзям, які з ранньої весни і до пізньої осені кружляють над ставом, де дуже багато риби. А ще у нашому селі є ліс. Він розпочинається в кінці вулиці Деркача. Своєю чарівною красою приваблює до себе чимало людей. Тут ростуть цінні породи дерев дуб, граб, клен, черешня, липа і багато інших. В лісі водяться звірі, також росте чимало грибів.
Я дуже люблю своє рідне село, його працьовитих людей, ошатні будиночки, нові художньо оздоблені паркани тощо. Моє село – це не тільки маленька крапочка на карті Укрвїни, місцина де я живу, – це шматочок моєї душі. І я знаю, де б не була, в якій частині світу не перебувала, в мене завжди буде стискатися серце при згадці про моє рідне Заріччя.
Юлія БЕНЕДЮК

Мій милий Ружин, сивочолий,
Ідеш із глибини століть.
Немов Мойсей Благословенний
Всіх просиш: в мирі лиш живіть!
Мій красень, Ружин золотавий,
Любима серцю сторона.
Тебе народ в трудах прославив,
Ти молодий ще, старина!
Мій мудрий Ружин калиновий,
Медами світяться поля,
Тебе оспівую я знову,
Бо в нас одна така земля!
О, славний Ружин, з року в рік
Квітуєш хлібом ти й піснями.
Шануємо твій древній вік,
Радій же, Ружин, разом з нами!