Піввіку разом, пліч-о-пліч,  і в радощах, і в бідах. Скільки доріг разом пройдено… Здається, можна було б цілу повість написати, де сплелися б і любов, і взаємна повага, і уміння поступитись, і спільна праця – вся мудрість подружнього життя. Та мову про це вони ведуть легко, невимушено, з долею гумору, так, наче нічого особливого в тому немає.
Знали Петро Петрович та Марія Миколаївна одне одного ще змалечку, позаяк жили по сусідству. Та побралися лише після того, як юнак прийшов з армії. Невдовзі молода сім’я звела власний дім. Жили разом із свекрухою, яка вчила дівчину усім тонкощам ведення домашнього господарства. Молода невістка ж переймала той досвід з вдячністю.
Петро працював бригадиром тракторної, рільничої бригади. Останню очолював 30 років. Марія – у ланці, а з приходом осені переходила на ферму, до-глядала телят. Працею та щирістю заробили повагу серед односельців.
Послав Бог родині трьох діточок: синів Валерія та Володимира й доньку Тетяну. Виховували їх так, аби хорошими людьми зростали. І словом, а часом – і різочкою: щоб і вчились добре, і роботи не цурались. Поки були малі, то бабуся їх доглядала. А як підросли, то вже самі батькам стали підмогою – хлопці і на фермі, і у полі підсобляли, донька влітку допомагала у колгоспній столовій. Нині Валерій – директор приватного багатопро-фільного науково-виробничого підприємства «Промсвіт» в Житомирі, депутат обласної ради; Володимир працює водієм «швидкої допомоги» в Ружині; недалеко від батьків живе Тетяна – в Йосипівці, зараз домогосподарка. Діти подарували вже батькам 6 онуків та 2 правнуків. Найменшенькому – усього тиждень.
Немає такого дня, аби до них не завітали гості. Горнуться до добрих людей не лише рідні, а й друзі. Завжди оселя Сосулів повниться веселим дитячим щебетом, радістю зустрічей з рідними, знайомими. У праці та взаємності нанизує подружжя золоті дні, зігріті сонцем і теплом, на канву свого спільного життя. Тож дай Боже, ще безліч таких днів на їх шляху.
Ольга МОЛЯВЧИК