фЯк завжди, для комунальних служб та дорожніх організацій зима приходить раптово 1 грудня. А якщо ще й сніг випаде, взагалі катастрофа. Настає транспортний колапс. І така ситуація не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Комунальні та дорожні служби в паніці, не знають, що робити, з чого почати. Тим часом снігу на шляхах добавляється все більше. Та настає переломний момент, коли снігоприбиральна техніка приступає до роботи. Створюються незручності водіям, пішоходам. Поступово колапс минає, шляхи очищені, транспорт з потугами, але їде. 

І в нинішньому році, правда, дещо із запізненням, сніг все-таки випав. Та  ще й з вітром і заметілями, чим створив додаткові незручності водіям і додав роботи комунальникам з дорожниками. І якщо після негоди з шляхами, в певній мірі справились, для водіїв створили умови руху, то для пішоходів незручності не зникли. 
Ситуація із прибиранням тротуарів та пішохідних доріжок у райцентрі бажає бути кращою. Якщо у самому центрі селища сніг на тротуарах частково прибирається, а частково втоптується людьми, то чим далі від центру, тим гірша картина. А на окремих вулицях сніг на пішохідних доріжках не тільки не чиститься, а й взагалі доріжок, як таких, не існує. Для прикладу, по вулиці Київській, до речі, одній із найдовших у селищі та найбільш завантажених транспортом, відсутні доріжки для пішоходів. Внаслідок цього на автошляху Біла Церква – Кременець постійно створюються аварійно-небезпечні ситуації. А цією ділянкою шляху значна частина людей щодня іде на роботу та з роботи, діти долають відстань до школи і назад. Водії нарікають на пішоходів, а ті на це не зважають, продовжуючи рух проїжджою частиною. І так щодня, і в сніг, і в дощ з туманом.
В не такі вже й далекі часи на цій вулиці були комфортні освітлені тротуари, віддалені від проїжджої частини на десятки метрів, безпечні для руху пішоходів. І водії почували себе на цій ділянці впевнено: ніхто не потрапить під колеса їхньої автівки. Спершу зникло освітлення, згодом окремі господарі облаштували виїзди із дворів, перекривши доріжки для пішоходів (своїх же сусідів), які перебралися на автодорогу. Така ситуація триває уже десятиліттями. Селищна рада відхрещується від пішохідних доріжок, мотивуючи тим, що їх має обслуговувати служба автомобільних доріг, яка опікується автошляхом Біла Церква-Кременець. А дорожня служба «забила» на доріжки разом із пішоходами, нехай вибирають самі, що краще: чи протоптувати сніг, долаючи архі-тектурні новації приватних господарів, чи ризикують потрапити під колеса, йдучи проїжджою частиною. 
Я думаю: ми почуємо відповідь керівництва служби автомобільних доріг в Житомирській області, що їм важливіше – життя людей та безпека руху, чи власна бездіяльність та халатність. Чи, можливо, щоб привернути увагу дорожників, потрібні радикальні дії, як то перекриття доріг або що? Хоча претензії до діяльності служби автомобільних доріг полягають не тільки у ситуації із пішохідними доріжками, а і у якості ремонту та утримання самої дороги, адже значна частина наших коштів іде саме на утримання доріг, а не служби автомобільних доріг. Куди використовуються ці кошти?
Василь КАЩУК