Учитель… Скільки мудрості, турботи в цьому слові! Щасливий той, кому Бог подарував справжнього Вчителя – Педагога з великої літери. Без сумніву, кожен із нас за шкільні роки зустрічає багато вчителів. Одні з них проходять, немов стороною … Однак є такі вчителі, які входять не лише в наше життя, а й у серце, у саму душу та залишаються там уже навіки… Саме такою доброю, щирою, лагідною, чуйною, турботливою, ніжною, безкорисливою, готовою завжди прийти на допомогу, надзвичайно світлою людиною, а до того ж, справжнім професіоналом пам’ятають Віру Талимонівну Поліщук її вихованці. Віра Талимонівна все своє трудове життя віддала школі та дітям, тому її називають гордо і просто – наша вчителька. 

Народилася вона 25 липня
1936 року в сім’ї колго-спників. Крім Віри в родині виховувалися ще сестра Марія і брат Василь. Багато довелося пережити та побачити на своєю віку Вірі Талимонівні, адже випро-бування розпочалися ще в дитинстві. В далекому 1943 році, коли Велика Вітчизняна війна була у розпалі, до хати прийшло страшне горе – померла найближча та найрідніша людина – мама. Проте, як кажуть, біда не ходить одна … У цей час забирають на фронт батька і діти лишаються на господарстві самі. Та сестра і брат трималися мужньо, допомагаючи у всьому один одному. Важким було й босоноге післявоєнне ди-тинство… З фронту тато повернувся хворим і всі домашні турботи лягли на плечі найменших. В 1945 році, коли прийшла довгоочікувана, омріяна і омита слізьми радості і скорботи Перемога, Віра розпочала навчання в Ружинській середній школі. Не зважаючи на труднощі всі діти гарно вчилися в школі. Після школи Віра вступає до Верхівнянського технікуму, який закінчила з відзнакою. У 1958 році дівчина продовжила здобувати освіту на біологічному факультеті в Київському ордена Леніна Державному університеті імені Тараса Григоровича Шевченка.

Свій трудовий шлях Віра Та-лимонівна розпочала, працюючи вихователем в дитячому будинку в с. Сахни. Гарно прийняли жінку в колективі, та й діти поважали молоду, гарну та енергійну вчительку. Віра брала активну участь в житті не тільки колективу, але й всього села в цілому. ЇЇ не можна було не помітити. Тому, мабуть, не випадковістю стало й те, що дівчина полонила серце юнака – Леоніда Давидовича По-ліщука.
З 1960 року жінка працювала вчителем біології та хімії в Сахнівській восьмирічній школі, а вже з 1974 року навчала дітей у Княжицькій початковій школі. На своїх уроках вчителька реалізовувала особистісно-орієнтоване навчання, свою діяльність вона спрямовувала на особистість кожного учня, продовжуючи спілкування з вихованцями навіть в позаурочний час.
Важко працюючи з ранку до вечора в школі, коли на небі з’являлися перші зорі Віра Талимонівна, впоравшись із домашніми справами, сідала писати контрольні роботи, адже тоді жінка ще навчалася в столичному університеті.
Разом з чоловіком Віра Талимонівна виховала трьох добрих, ввічливих, чуйних до сім’ї та односельчан синів – Олександра, Олега, Миколу. Нині всі діти влаштовані, мають свої родини, проте не забувають про неньку, яка живе в Княжиках.
Жінка мужньо пройшла всі життєві випробування, жодного разу не поскаржившись на долю. Та поважають вчительку і односельці, і учні, яких за 43 роки роботи в школі вона випустила досить багато. Маючи сильний характер, гострий розум та запас знань і навиків, Віра Талимонівна й нині продовжує давати поради молодим односельчанам. Проте найбільшою відрадою та втіхою для жінки є її діти та внуки, які неначе пта-шенята злітаються до родинного гнізда.
Віра Талимонівна не любить високих слів подяки, бо повсякчас повторювала і повторює, що кохається в талантах і так любить вирощувати оті юні зернята, які потім виростають щирими і мудрими людьми! Більше їй нічого не треба: просто знати, що її вихованці, її діти досягнули успіхів, вийшовши на широку дорогу життя.
Н.ПЛІКУС