А перший практичний екзамен на професійну зрілість здав ще у п’ятдесятих роках на Тернопільщині, куди по закінченню Житомирської фельдшерсько-акушерської школи був скерований на роботу. Тоді, у ці грізні повоєнні роки, йому вперше у своєму житті в екстримальних умовах довелось прийняти пологи. Серед холодної січневої ночі його визвали до породіллі. Жінка ніяк не хотіла їхати в районну центральну лікарню, мовляв буду народжувати вдома. Пологи виявились важкими. Одинока хатина, в якій повинно було народитися дитя, стояла під лісом за п’ять кілометрів від Збаража. Та коли пройшов час, а жінка не розроджувалася, фельдшер зрозумів, що породіллі потрібна допомога і запропонував їхати в район. Сани, пара коней і засніжена дорога. Швидко мчали коні, у стогоні жінка поскаржилась, що з неї виходить багато води і тут відбулось непередбачене. Довелось на санях прийняти пологи. Але ж мовчить новонароджене дитя. Кров захолола в жилах. Невже це моя вина? З розпачу узяв в пригорщі снігу і хлюпнув дитині в обличчя. Немовля закричало. Тоді він зрозумів, що народився в сорочці і правильно обрав професію у своєму житті. Феодосій Іванович має безліч нагород, та найголовніше для нього шана і повага сільських трудівників, які по сьогоднішній день звертаються до нього за допомогою та порадою і він нікому не відмовляє, а по можливості допомагає. Неодноразово відначався грамотами та цінними подарунками не тільки керівництвом медичних закладів районного та обласного рівнів, але й місцевою владою, директорами радгоспу, а за його життя у Чорнорудці їх працювало чимало. Тому невипадковою з нагоди 85-річного ювілею до затишної оселі Феодосія Івановича завітали депутат обласної ради (Народна Партія) головний лікар центральної районної лікарні Микола Петрович Зозуля та голова профспілки медичних працівників Дмитро Дмитрович Андрієць. Гості щиросердечно привітали ювіляра з днем народження, побажали йому міцного здоров’я, добра та щастя на довгі літа. Вручили грамоту та грошову винагороду, подякували за довголітню працю на цьому посту, адже вся відповідальність за здоров’я людей у Чорнорудці лежала на його плечах.
– Це надзвичайно, толерантна, доброзичлива людина, високопрофесійний спеціаліст. Представник старшого покоління, цього важкого повоєнного періоду лікарів, які у важких умовах здобули знання і все своє життя присвятили служінню народові. Не було чого їсти, не було в що вдягнутися, але була щоденна, копітка праця і віра в людей на краще майбутнє. За неймовірно складних обставин долали всі труднощі. Важко працювали: коровами орали, засівали хліборобську ниву, в мішках на плечах жінки носили органічні добрива на колгоспне поле, співали пісень, народжували, ростили, виховували дітей. Труднощі, які довелось пережити нашим дідам і прадідам не стали перешкодою всеперемагаючій любові до повнокровного життя. Свідченням цього є наш представник сільської медицини, великий життєлюб Феодосій Іванович Гурський.
– Таких людей, відданих своїй професії, як Феодосій Іванович Гурський у сільській медицині небагато, – зазначає голова профспілки ЦРЛ Д.Д.Андрієць. – Скільки його пам’ятаю, а по роботі нам часто доводилось зустрічатись, він завжди був у хорошому, бадьорому настрої, сумлінно ставився до виконання службових обов’язків. Любив порядок, дисципліну. Вмів спілкуватися з людьми. Відмінний спеціаліст, добропорядна людина, яка ніколи не йшла на змову із своєю совістю. Це людина із когорти старої інтелігенції, яка дотримувалась присяги Гіпократа і в будь-яку хвилину була готова прийти на допомогу хворому.
– Я щасливий тим, що в мене дуже добрі діти, – зізнається Ф.І.Гурський. – Три дочки-Валентина, яка закінчила Київський інститут харчової промисловості, Людмила і Лариса – медсестри. – Всі живуть заможно, у великих міста: Києві, Житомирі, дочка – Лариса в Естонії, яка здебільшого привозить мені імпортні ліки. Кожен день дзвонять, часто приїжджають додому, допомагають. Вони мають свої сім’ї. В мене прекрасні зяті. Діти приїдуть наведуть лад у хаті, брудні речі для прання зберуть у мішок, а чисті привозять мені, навезуть харчів, приготовлять їсти.
Так, що живучи сам, інколи я перу тільки шкарпетки, але зі своєї хати, яку збудував своїми руками, їхати нікуди не хочу, хоча пропозицій є чимало.
Народився і виріс Феодосій Іванович в селі Нехворощ Андрушівського району. Там закінчив школу і поступив на навчання в Бердичвське медичне училище. Та розпочалась Велика Вітчизняна війна і навчальний заклад припинив свою діяльність. Німці розбомбили приміщення і в полум’ї згоріли всі документи. Після звільнення Житомирщини від німецько-фашистських окупантів Феодосій Іванович був призваний на дійсну військову службу. Служив далекомірником у 412 полку 38 зенітної дивізії. В березні 1949 року демобілізувався з Угорщини і поступив на навчання в Житомир. Коли подружжя Гурських з Тернопільщини переїхало у Вчорайшенський район, то Феодосію Івановичу у Чорнорудці довелось організувати здоровпункт. Така невеличка кімнатка 2,5 на 2 метри. Роботи було багато у цей час не вистачало кваліфікованих лікарів, медикаментів, обладнання, медичного інструментарію. Сільський фельдшер з головою занурився в роботу. Щоденні клопоти і турботи вели його до людей. Згодом обзавівся транспортом. Керівництво виділило добротного коня і сани на зимовий період, а на літній - двоколісну однокінку. Звідси і розпочались його справжні трудові шляхи і життєві дороги - по сьогоднішній день. У Чорнорудці до найменших подробиць йому відомі всі стежини і доля кожної людини.
Минуло тринадцять років з того часу як пішла за межу вічності його дружина Ніна Іванівна. Ятрять душу спогади, але життя продовжується. Тому потрібно працювати. Не знає втоми ветеран, кругом потрібно встигнути. Вісім вуликів утримує. Безумовно, за трудолюбивими бджілками потрібен неабиякий догляд. А незабаром весна, на городі всьому потрібно дати лад. Садочок почистити і живність доглянути. Сонце піднімається все вище і вище, тому Феодосій Іванович, поки дозволяє здоров’я сповнений планами та задумами на майбутнє готується втілити їх у життя.
Поки ми вели приємну розмову, на адресу ювіляра телефоном лунали поздоровлення з Києва, Ужгорода, Львова, Житомира та інших міст України.
Василь КОПАЧ