Професія лікаря завжди була престижною, адже саме лікарі часто стають для людей останньою надією, тим янголом-охоронцем, який у момент загрози здоров’ю чи життю простягне руку допомоги пацієнту. Та й професія лікаря-ветеринара не менш гуманна, адже він надає допомогу тим, хто сам собі допомогти не може, не може розповісти, що йому болить і що тривожить. А студентам-ветеринарам доводиться вивчати значно більше дисциплін, ніж лікарям, зокрема це стосується анатомії, фізіології тварин, риб, бджіл тощо. Часто професію ветеринара обирають люди, які з дитинства надзвичайно сильно люблять тварин, — тоді ряди ветеринарів-професіоналів поповнюються небайдужими людьми, які дійсно прагнуть бути корисними суспільству, рятуючи від хвороб тварин, а тим самим — захищаючи від хвороб людей.

Саме такий шлях у житті обрала і наша
землячка Ольга Іванівна Романюк — ветеринар зі стажем роботи у тридцять шість років, тринадцять з яких вона присвятила праці у лабораторії ветсанекспертизи на Ружинському кооперативному ринку на посаді лаборанта.
Народилася Ольга у звичайній працьовитій сім’ї в с.Заріччя. Батько працював водієм вантажівки, мама — швачкою у районному побуткомбінаті. А маленька Оля понад усе любила лишатися на самоті, міркувати про навколишній світ і гратися зі своїми улюбленцями — котенятами та маленькими песиками, а коли закінчила Зарічанську неповну середню школу, вирішила, що стане ветеринаром — лікуватиме своїх улюблених тварин. Втілюючи мрію в життя, вступила до Новочорторийського радгоспу-технікуму, що в Любарському районі.
З дипломом молодшого спеціаліста юнка завзято взялася до роботи в рідному районі: спершу працювала ветфельдшером та ветлікарем у колгоспі ім.Тімірязева у Ягнятині, потім — у колгоспі ім.Леніна в Ружині. Це були роки важкої праці, значних навантажень, але молода дівчина терпляче зносила всі випробування, старанно працювала від зорі до зорі: «Хто працював у колгоспі, той добре знає ціну заробленого хліба», — пригадує молоді роки жінка. Віддавши десять літ праці у колгоспі, Ольга Іванівна перейшла на роботу до Житомирського деззагону старшим ветфельдшером. Разом з колегами проводили дезінфекцію ферм та інших приміщень у господарствах району.
По тому майже десять років Ольга Іванівна проводила радіологічні дослідження кормів та продуктів харчування, зокрема молока і м’яса у Ружинській ветбаклабораторії, працюючи на посаді ветлікаря-радіолога. Траплялися випадки підвищеного рівня радіонуклідів у молоці з особистих селянських господарств — таке молоко вилучалося, проводилися оздоровчі заходи.
Згодом, коли перевели на посаду лаборанта лабораторії ветсанекспертизи, до кола її обов’язків увійшли перевірки якості продуктів харчування, які продаються на Ружинському кооперативному ринку. Продукти рослинного походження лабораторія досліджує на вміст нітратів та інших небажаних домішок, а м’ясо і молоко — на доброякісність, також проводяться радіологічні дослідження. Лабораторія обладнана спеціальними приладами, які дозволяють робити досить точні виміри. Так прилад «Філін» дає можливість обстежити всі продукти на свіжість та якість, а «Екомілк» дозволяє визначити жирність, кислотність молока, вміст у ньому білків, води, домішок, густину та сухий залишок, — тобто, виміряти всі ті показники, знаючи які, можна говорити про якість молока. Завідує лабораторією та організовує її роботу Галина Володимирівна Мартинюк, також тут працює досвідчений ветлікар-радіолог Катерина Петрівна Пеньківська. Три працівниці лабораторії ветсанекспертизи докладають всіх зусиль, аби на столах ружинців були лише якісні продукти, щоб наші люди не ризикували здоров’ям через низьку якість м’яса або молока, і значною мірою саме завдяки їм у районі останнім часом не було випадків харчових отруєнь чи інфекцій через продукти харчування, придбані на ринку.
Спокійно працювати та якісно виконувати свої обов’язки дозволяє Ользі Іванівні підтримка родини. Ще в часи роботи у Ягнятинському колгоспі вона познайомилася з хорошим хлопцем — водієм вантажівки. Нині у Ольги Іванівни та Анатолія Лук’яновича двоє дорослих синів, підростає внук Роман — радість та втіха щасливих бабусі й дідуся. Сини — це опора і підтримка мамі й татові у щоденних турботах, втіха у святкові і буденні дні. Олег працює в одній з приватних фірм Ружина, Віктор — трудиться на будівництві в Києві та здобуває спеціальність інженера-будівельника промислового будівництва. А наймолодший у родині — Роман, — як і його тато й дідусь, захоплюється автомобілями та різноманітною технікою.
Для своїх дорогих серцю чоловіка, синів, внука Ольга Іванівна з радістю випікає здобні пироги, духмяні коржики, — любить потішити їх смачненьким, а особлива втіха для матусі — коли всі вони збираються разом на родинні свята. Розквітає душа жінки, коли розмаїтим килимом вкривається її улюблений сад і тішать погляд блакитні, сині та вишневі гладіолуси, наповнюють повітря неперевершеним ароматом флокси та матіола. Розуміння того, що роки праці, присвяченої здоров’ю не лише тварин, але разом з тим і людей, були корисними суспільству, що любов, розділена на двох, лише примножується, дає Ользі Іванівні відчуття простого та досяжного щастя, наповнює душу теплом, а серце радістю.
Людмила БУДКО