Коли останній промінь обрій залоскоче,
В пітьму порине безкрайня далина,
В відлунні тиші місячної ночі
Кохання забринить струна сумна.

То не музика ті мотиви грає,
То не співак нашіптує слова.
Безмежна туга серце обіймає,
Самотності акорди виграва.

І лине плач понад ліси, степами,
Усе навколо смутком огорта.
Заплаче ніч криштальними сльозами,
Не змовкне в них мелодія проста.

Та коли місяць зорі позбирає,
Останнє сяйво діамантів в небі згасне,
Ввись підійметься ангел. Він злітає.
Кохання ангел, мов той птах прекрасний.

За хмари полетівши, аж до сонця,
Натрапив на байдужість, холод, зло
І згаснув вогник почуттів в його долонці.
Достукатись не зміг, зламав крило.

Упав він з-поза хмар, упав додолу.
Не витримав війни добра зі злом.
Не зрине більше в височінь ніколи,
Бо падав ангел той зі зраненим крилом.

Відкрий ти серце ангелу любові!
Впусти у душу ніжне почуття!
Не змушуй бити крила аж до крові…
Бо він є щастя, він – твоє життя!
Олександра Свєтлова