Шановні читачі, дорогі друзі, любі ружинчани!
Оскільки на нашому сайт з’явився розділ "Вірші”, а за якусь там недільку-другу ми відзначатимемо День закоханих, гадаю, не зайвим буде розмістити у ньому декілька моїх улюблених поезій. Це – класика поетичної лірики і одні з найкращих зразків української поетичної творчості. Тому читайте, насолоджуйтесь і пам’ятайте, що справжнє кохання здатне здолати будь-які труднощі. Кмітливі ж наші читачі, до речі, замінивши у цих поезіях деякі слова, або влучно додавши ім’я коханої, можуть використати їх для підпису валентинок. Та найкраще, як на мене, продекламувати щось із цих поезій своїй коханій, коли ви залишитесь на одинці, обов’язково при цьому додавши три головних слова: Я ТЕБЕ КОХАЮ. Повірте, ефект буде вражаючим. Перевірено на собі – саме так я чинив до весілля, коли ще зустрічався із своєю дружиною. Час від часу роблю так і зараз, бо твердо переконаний, що в особистих стосунках завжди повинна бути присутня романтика і лірика. Тож нехай вам завжди щастить у справжньому коханні!
З повагою, Kolega.
ТАК НІХТО НЕ КОХАВ…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання… Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки… В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою… Гей ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я – поет робітничої рані… Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання… Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
Володимир СОСЮРА. ЯБЛУКА ДОСПІЛІ, ЯБЛУКА ЧЕРВОНІ!
Яблука доспілі, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Ти мене, кохана, проведи до поля,
Я піду – і, може, більше не прийду. Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста, -
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота. Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить…
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє роставатись той, хто вмів любить.
Максим РИЛЬСЬКИЙ. Я ТОБІ ГАЛАНТНО НЕ ВКЛОНЮСЯ…
Я тобі галантно не вклонюся,
Комплімента зроду не зліплю,
Тільки в очі ніжні задивлюся,
В них свою тривогу утоплю. І коли химерною габою
Спеленає землю довга ніч,
Довго серце тужить за тобою,
Довго сон мені не йде до віч. Довго білі таємничі крила
Обвивають маревом видінь,
І стоїш ти крихітна, і мила,
І прозора, мов ранкова тінь. І палають, ніби стиглі вишні,
Владно підкоряючи собі,
Губи неціловані і грішні,
Очі божевільно голубі.
Василь СИМОНЕНКО. ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ?
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї? —
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов'ї...
«Я твій»,— десь чують дідугани.
А солов'ї!..
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!
Павло ТИЧИНА. СМІЮТЬСЯ, ПЛАЧУТЬ СОЛОВ’Ї
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодість не буде! Ти не дивись, що буде там —
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада. На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море. Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся,
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся. Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче. Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні. Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! - життя єдина мить,
Для смерті ж - вічність ціла. Чого ж стоїш без руху ти,
Коли весь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє. І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості,
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості. Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди. І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі..." Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодість не буде."
Олександр ОЛЕСЬ.
|
