Напевно, кожен в дитинстві хотів, щоб найбільше тоді його захоплення колись стало улюбленою професією. Та життя вносило свої корективи… І ті, хто колись мріяв стати хліборобом, трактористом, бібліотекарем, закінчуючи школу, обирали інші шляхи, перспективніші та більш оплачувані. Та чи буде людина щасливою лише від того, що матиме гроші та кар’єру і працюватиме при цьому не за покликанням? Чи приноситиме така робота задоволення? Насправді, найщасливіші ті, хто реалізувавши себе, колись зміг зробити все для того, щоб дитяче захоплення стало не просто хобі, а – життям.

Чи думали колись Іван
Аврамович та Марія Дмитрівна Загороднюки, які все життя пропрацювали в колгоспі, що один із їхніх синів обере для себе незвичну професію бджоляра? Очевидно, сподівалися, що сини продовжать їхній трудовий шлях у місцевому господарстві. Та один лише випадок може змінити не лише життя людини, але й її долю.
Того сонячного ранку хлопці погнали корів у поле і все, здавалося, було, як завжди. Окрім одного. Обабіч поля поміж вуликами проходжувався чоловік. Підійшли ближче. Познайомилися. «Альбін Карпович Ольшевський», – вітаючись, сказав пасічник. Саме це знайомство стало доленосним для малого Сашка. Його так зацікавило мистецтво бджільництва, що кожного дня він поспішав на виїзну пасіку Альбіна Карповича, щоб допомогти йому поратися біля бджіл. А вже наступного року тринадцятирічний Олександр уже мав дві своїх бджолосім’ї. Коли навчався у дев’ятому класі, юнак вступив до Київської школи майстрів бджільництва. Мабуть, саме тоді рідні й усвідомили, що відтепер, це вже не просто дитяче захоплення.
Саме Альбін Карпович став першим учителем і натхненником відомого тепер і за межами Ружинського району бджоляра Олександра Івановича Загороднюка. Зараз племінна пасіка Олександра Івановича (до речі, єдина в Житомирській області), на якій займаються розведенням бджіл української степової породи налічує 350 бджолосімей. Господарство має два відділки – у Голубівці та Бистрику, на постійній роботі працює п’ять осіб, але частенько приїздять переймати досвід і студенти із Чернятинського державного аграрного технікуму, випускником якого у свій час був і Олександр Іванович. «З деякими із моїх колишніх практикантів, – каже Олександр Іванович, – які уже створили свої пасіки, ми зараз досить плідно співпрацюємо. Адже у нашій роботі конкурентів бути не може. Ми маємо допомагати і підтримувати один одного, аби бджолярство в Україні розвивалося і вдосконалювалося». У господарстві є свій транспорт, тому проблем під час виїзду пасіки у поля немає. «Результат залежить від того, на яких угіддях стоятиме пасіка та наскільки злагодженою буде наша робота. Так, наприклад, весною, коли цвіте акація, ми їдемо на Черкащину, ставимо пасіку і в сусідньому Козятині. А цьогоріч на досить вигідних умовах нам запропонувало контракт одне із господарств Кіровоградської області», – розповідає Олександр Іванович.
– Життя рухається вперед. І тому виникає потреба постійно вдосконалюватися. Саме через це віднедавна на пасіці працює цех із виробництва вуликів. Ми намагаємося розширювати асортимент продукції. А щоб бути поінформованими про сучасні методи господарювання, новинки у галузі бджільництва, наше господарство бере участь у різноманітних виставках. Наприклад, у минулому році ми були одними із представників України на Міжнародній виставці у Франції. Це не тільки можливість пізнати щось нове, але й чудова нагода обмінятися досвідом із бджолярами-ентузіастами та знайти нових партнерів, – говорить Олександр Іванович.
Нині господарство реалізовує свою продукцію не лише на теренах рідної України, але й за її межами. Окрім меду тут можна придбати квітковий пилок, вулики, рамки, бджолосім’ї та матки степової української породи.
Та найбільше радіє Олександр Іванович, що захоплення його розділили в родині. Дружина Валентина Олександрівна – зоотехнік в галузі бджільництва, син Богдан, який зараз працює пліч-о-пліч з батьком, спочатку отримав фах бджоляра, а тепер ще й закінчив Вінницький аграрний університет за спеціальністю «Облік і аудит». «Ми ж розвиваємося і відтак потребуємо молодих спеціалістів не лише бджолярів», – зазначає Олександр Іванович.
Не стоїть осторонь батькового захоплення й дочка Леся, яка ще змалечку допомагала біля бджіл.
Отак колись звичайне дитяче захоплення стало не лише сенсом життя цілої родини, але й прибутковим сімейним бізнесом.
Аліна ЗІНЬКОВА