АНГЕЛ, ЩО СПУСТИВСЯ З НЕБЕС Життя дається нам лише раз. Одному – довге, а іншому – коротке; щасливе або безталанне. Але хоч би як там було – це найцінніше, що у нас є. Коштовні камінці, благородні метали, не коштують стільки, як воно. І байдуже – чи це життя багатого, чи бідного. Перед кожним з них тьмяніють усі скарби світу, разом узяті.
Та, виявляється, є на світі речі набагато дорожчі за наше власне життя – це життя наших дітей. Сини і доньки – ось справжння цінність, неймовірне багатство і цілюще джерело наснаги. Цей скарб ще можна назвати священним даром батьківства, Божою благодаттю, яка дарує всім, на кого сходить, неповторні відчуття радості, миті приємного хвилювання і безцінні хвилини щастя. Але це лише за умови, якщо дитина – бажана, а батьківство – свідоме.
На жаль, далеко не кожен з нас усвідомлює цю беззаперечну істину. От і маємо тисячі покинутих дітей, залишених напризволяще ще в пологових будинках, і страшну статистику навмисного переривання вагітності. <
...
Читати далі »
|
Буквар, пенал, зошити в косу лінійку…Усе це нагадує шкільне дитинство, час, коли світ ще здавався неосяжним, а все було нове й цікаве. А чи пам’ятаємо ми, як наша перша вчителька, поклавши свою по-материнськи теплу долоню на нашу ще таку невпевнену руку, яка невміло тримала ручку, вчила виписувати різні палички і гачки у зошиті з прописами? А чи пам’ятаємо її очі, ясні і мудрі, які з такою любов’ю дивилися на нас, малих, поки ми читали перше слово «м-а-м-а»? А чи питаємо її тепер, коли шкільні літа вже стали лиш солодким спомином, як живеться їй сьогодні? Нашій першій вчительці – людині, яка виплекала у кожному з нас золоте зерно знання.
Більше сорока років працювала вчителем молодших класів Ружинської школи Ірина Іванівна Возна. Сотні горобенят-школяриків (у їх числі й авторка статті) вона навчила писати і рахувати, читати, малювати, співати… та, зрештою, розуміти і любити навколишній світ, бути людиною – вихованою і чемною, гідною і
...
Читати далі »
|
|
