Зазначена проблема широко розглядалася і в минулому, але зі зміною державно-правових орієнтирів трансформувалися і форми боротьби з цим негативним явищем. Крім того, розкриття злочинів хабарництва ускладнене високою латентністю. Тільки незначний відсоток хабарницьких дій розкривається за взаємною вигодою сторін. По суті хабародавець «купує» певне право, у якому зацікавлений, а хабароодержувач отримує за це певну винагороду. Так, згідно зі статистичними даними, відсоток злочинів, пов’язаних з хабарництвом, становить в Україні тільки 5% всіх корисливих злочинів. До судів направляється лише близько половини, а засуджується тільки 20–25% з числа осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, причому до позбавлення волі – 50–60%.
Хабарництво підриває авторитет державного апарату, породжує уявлення стосовно можливості досягнення бажаного шляхом підкупу службових (посадових) осіб. Для службових (посадових) осіб хабарництво є джерелом додаткового нетрудового доходу. В результаті грубо порушуються права і законні інтереси громадян, підриваються гарантії реалізації конституційних прав.
Врешті, небезпечність хабарництва полягає і в тому, що воно нерідко поєднується з іншими злочинами, зокрема, з привласненням, розтратою або заволодінням майна через зловживання службовим становищем, владою, службовим підробленням тощо.
Суть хабарництва як антисоціального явища полягає в тому, що окремі недобросовісні службові (посадові) особи, які наділені державою чи громадськими організаціями певним обсягом владних повноважень для виконання покладених на них обов’язків, перетворюють свою посаду на джерело високого прибутку, на так звану «годівницю» за рахунок чужої власності. Тим самим порушується нормальна діяльність підприємств, установ, організацій, грубо зневажаються права та законні інтереси громадян. Практика свідчить, що у більшості випадків хабарі даються службовим (посадовим) особам для отримання в обхід закону чи встановленого порядку певних благ чи інших переваг (отримання житлової площі, вступ до престижного вищого учбового закладу, безпідставне просування по службі). Хабароодержувач надає зазначені та подібні блага, привілеї, безпосередньо створюючи об’єктивні умови для обмеження прав та законних інтересів інших громадян. Таким чином підриваються гарантії реалізації конституційних прав, зокрема, право на працю, відпочинок, пенсійне забезпечення, охорону життя та здоров’я, житло, освіту, які закріплені в Конституції України.
Економічний аспект підвищеної суспільної небезпеки хабарництва полягає не тільки в тому, що у вигляді хабара передаються значні суми грошей (як державних так приватних осіб, громадських об’єднань), але й у створенні перепон для нормального функціонування підприємств, установ, організацій. Найвищу небезпеку в цьому відношенні представляє хабар, який одержують працівники правоохоронних органів, які відповідно до законодавства повинні вести боротьбу з розкраданнями.
Предметом давання і одержання хабара, в широкому розумінні, є будь-яка вигода майнового характеру, у тому числі і майнові права та обов’язки. Перш за все, це предмети матеріального світу, що мають майнову та споживчу вартість і, відповідно, товарно-грошову форму: гроші, облігації та інші цінні папери (наприклад, лотерейний квиток, на який випав виграш, путівка до санаторію та ін.), промислові й продовольчі товари. Предметом хабара можуть виступати і різні послуги матеріального характеру – безкоштовний ремонт квартири, будівництво дачі. При цьому, у разі, коли як хабар передаються і приймаються предмети, вилучені з вільного користування (цивільного обігу), такі як вогнепальна нарізна зброя, наркотичні речовини, винні мають відповідати за сукупністю вчинених ними злочинів: за давання – одержання хабара і додатково – за незаконний збут і придбання вогнепальної зброї чи наркотичних речовин.
Суди по кожній справі про хабарництво зобов’язані також з’ясовувати причини та умови, що сприяли вчиненню цих злочинів.
Взаємовідносини між суб’єктами хабарництва – важливий доказовий факт, пов’язаний з мотивами злочину, іншими елементами складу злочину, які входять до предмету доказування. На характер цих взаємовідносин зазвичай вказує сама обстановка давання хабара. Важливо встановити, від кого виходила ініціатива щодо пропозиції хабара. Істотне значення для справи може мати встановлення лише одного факту знайомства хабародавця чи посередника (співучасника) з іншими учасниками злочину.
Необхідно зауважити, що закон не пов’язує наявність одержання хабара з його розміром, але через малозначність та незначну суспільну небезпеку подарунки, які скоріше можна вважати виявленням уваги, у вигляді пачки цигарок, плитки шоколаду, букету квітів не тягнуть за собою кримінального покарання, оскільки у судовій практиці такі подарунки не кваліфікуються за хабар.
Хабар може бути одержаний службовою особою особисто з рук в руки, або через посередника. Причому одержання предмету хабара посередником, який діє за дорученням службової особи, для подальшої передачі їй, не утворює закінченого складу розглядуваного злочину, тому що у даному разі закон вимагає, щоб хабар був прийнятий виконавцем і знаходився в його володінні. При цьому для складу злочину немає різниці, чи мав хабароодержувач реальну можливість розпоряджатися одержаною винагородою на власний розсуд, чи виконав він, або ні в інтересах хабародавця певні дії (бездіяльність) з використанням службового становища.
Як сказано вище, окрім звичайної мети – одержання грошей та інших цінностей (відкрита форма), прийняття хабара може носити й інші зовні завуальовані форми: подарунок, надання грошової позики без подальшого повернення боргу тощо.
Отже, вирішальним для кримінальної відповідальності за даний злочин є не зовнішня форма одержання хабара, не спосіб її передачі, а сам факт отримання службовою особою певної майнової вигоди для вчинення ним в інтересах особи, що дає, будь-яких дій з використанням свого службового становища.
Проблема боротьби з таким негативним суспільним явищем, як хабарництво, є особливо важливою і вимагає посиленої уваги як з боку законодавців, так і працівників правоохоронних органів.