13:57 «Хоч морально їх підтримуйте» | |
«Держава цивілізованою є настільки, наскільки вона піклується про ветеранів», – під таким заголовком надрукована стаття у газеті «Ружинська земля» 3 червня 2011 р., в якій розповідається про Пленум районної ради ветеранів війни та праці. Гарно розповідали про піклування ветеранів виступаючі на Пленумі, особливо голова районної ветеранської організації В.П.Шуляк. Жаль тільки, що В.Шуляк не сказав, чому 9 травня цього року не привітав хоч би листівкою учасників бойових дій, інвалідів Великої Вітчизняної війни. А вони так чекали і від нього, і від селищного голови цієї уваги, особливо ті, що не змогли прийти ні на урочисту частину, ні на мітинг 9 Травня. Всі про них забули (я маю на увазі інвалідів із с. Заріччя). Мій чоловік (інвалід першої групи, учасник бойових дій) Д.К.Сябрай, який два місяці був уже «прикутий» хворобою до ліжка, з гіркотою в голосі і з сльозами в очах сказав 10 травня: «Немає цього року виборів, то ж не треба голосувати за того чи іншого, та й був я звичайним шофером, а не якимсь начальником, хоч і маю 50 років трудового стажу. То кому ж я, і такі як я, прості роботяги, потрібні?» А коли я запитала голову ветеранської організації, чому не привітали лежачих учасників бойових дій, то він відповів: «Знаєте, закрутився. Бо ж треба було і в Житомир їхати на урочисте, і в районний Будинок культури йти, і на мітинг 9 травня, то не було часу». Ось так! «Не було часу» в нього, щоб привітати 9 Травня тих, які вже не піднімаються із ліжка, але проливали свою кров у роки війни, піднімали зруйноване господарство після війни, щоб такі, як Шуляк та інші могли ходити на «урочисте та мітинги»! Через 10 днів мій чоловік після відзначення Дня Перемоги, помер. Багато односельців прийшли провести в останню дорогу ветерана бойових дій. Був і В.П.Шуляк. Навіть щось там трошки і сказав на кладовищі. І все! Навіть у районній газеті (яку мій чоловік щороку передплачував і любив читати) ні слова про його смерть та співчуття мені, його дітям і внукам ніхто не висловив. А для чого? Покійний правду казав, що він же не був хоч «маленьким начальчником», про яких пишуть. Д.К.Сябрай був звичайним трудівником, чесним та добросовісним (про це свідчать Грамоти районної та обласної кінофікацій і медаль «Ветеран праці», якою був нагороджений у вересні 1984 року). Дуже жаль, що теперішні керівники забувають про тих, хто бачив смерть на полях війни, хто піднімав з руїн господарство країни. Залишилося в районі всього десь 160 учасників бойових дій. Тож хоч морально їх підтримуйте. Нехай щоденно про них пам’ятає і голова районної ветеранської організації В.П.Шуляк. Нехай хоч на друге півріччя випише їм газету «Ветеран України» за ті кошти, які надходять на рахунок районної ветеранської організації. А їх щороку надходить чимало! Валентина СЯБРАЙ | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
