11:03 Короткотермінова відпустка | |
У 1944 році після звільнення Житомирської області від німецько-фашистських загарбників з Дзержинського району на вороному коні мчав у короткотермінову десятиденну відпустку додому в село Мусіївку стрілок-кавалерист прикордонних військ Флор Несторович Боденко. Мов на крилах, так на коні мчав назустріч з дитинством до отчого порога бойовий сержант. Звичайно, можна було добратись у рідне село й іншим транспортом, але командир сказав: «Яким пройшов з боями від Москви до України, таким і приїдеш до свого села». І по нині у своїх 94 роки зримо пам’ятає ветеран, cкільки теплих зустрічей з рідними, близькими, знайомими, однокласниками, односельчанами, скільки радості, сліз, переживань було у цю прекрасну мить в солдата у своїй рідній біленькій українській хатині на другий день Різдва Христового далекого 1944 року. З кожним роком невблаганний час віддаляє нас від великої Перемоги. З кожним роком все менше і менше ветеранів Великої Вітчизняної війни залишається серед нас. І не дивно, адже з того часу минуло 65 років. Великий і величний шлях упродовж усього життя крізь буремні роки декількох воєн довелося пройти жителю Мусіївки Флору Несторовичу Боденку. Розпочинав військову службу у 1937 році прикордонником на Далекому Сході. Тут на прикордонній заставі у Благовєщенську в селі Коремково, що поблизу Китайського кордону, він опановував військові ази. Засада, дозор, військова таємниця, щоденні марш-кидки, і звичайно, коні, кавалерія як основний рід військ, що використовувся свого часу в прикордонній службі. Тут, у Маньчжурії, Флор Несторович пройшов перше бойове хрещення під час затримки порушника кордону. – Пам’ятаю тільки те, що за-примітив порушника і крикнув: «Стій! Стріляти буду!» – Згадує ветеран. – І втратив свідомість. Куля просвистіла над головою і трішки зачепила її верхню частину. Таким чином я потрапив у санчастину, а через тиждень знову став у стрій. Правопорушника затримав Дмитро Іванович Семчишин з Дерганівки, з яким були в наряді. Семчишин мені дуже багато допоміг. І двох земляків нагородили іменними годинниками за відмінне несення служби. У 1939 році Ф.Н.Боденка викликали у штаб, і, як відмінного солдата, направили на навчання у Ленінградську школу кувальних інструкторів. Це була одна-єдина школа на весь Радянський Союз, що готувала кадри для кавалерії. У 1939 році школа брала участь у фінській війні. У 1940 році по закінченню навчання Боденко проходив військову службу у Західному прикордонному окрузі. Спочатку в Білорусії, пізніше у Литві у 106 прикордонному загоні. Там військовий інструктор організував навчання курсантів з кування коней. За відмінну службу інструктору належала відпустка додому, на малу батьківщину в село Мусіївку. Та не судилося збутися цій заповітній мрії. Двадцять другого червня 1941 року в ніч з суботи на неділю Ф.Н.Боденко заступив в наряд помічником чергового начальника штабу прикордоннного загону. Йому виповнилось двадцять пять років. Близько третьої години нічну тишу розірвав сигнал тривоги. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. Зрозуміло, що перші зловісні удари німецько-фашистських військ прийняли на себе прикордонники. З перших хвилин війни Ф.Н.Боденко був поранений і втратив свідомість. Напівживого з-під завалів, руїн, його витягли бойові товариші. Дуже довго не міг опритомніти, а в бойовий стрій став аж у жовтні 1941 року. Подальшу службу продовжив у шістнадцятому прикордонному загоні. Коли війська Червоної Армії шостого грудня 1941 року перейшли в контратаку під Москвою, кувальний інструктор ветеринарної служби 16 прикордонного загону Ф.Н.Боденко на своєму коні в сорокаградусний мороз по глибокому снігу мчав назустріч ворожим кулям, відбиваючи ворога від серця тодішньої столиці нашої Батьківщини – Москви. – Під час боїв під Москвою в мене та в інших бійців так перемерзли ноги, – згадує ветеран, – що коли знімали чоботи, аби перевзутися у валянки, то з ніг знімали нігті і шкіру разом з онучами. Але була війна, всі розуміли, що в цей важкий час необхідно вистояти. Олією заліковували рани, та бойових позицій ніхто не полишав. Першого січня 1942 року звільнили Калугу й інші міста. У 1943 році, коли під Сталінградом точилися запеклі бої, прикордонників перекинули на Курську дугу. Вже звідси Флор Несторович звільняв Сумську, Чернігівську та Житомирську області, а пізніше, після короткотермінової відпустки, з боями дійшов до Берліна. У найгрізніший, найнебезпечніший для нашої Батьківщини час 9 років прослужив у військах Флор Несторович, не один раз смерть заглядала йому у вічі, але вижив солдат і в 1946 році повернувся додому. Цивільне життя вимагало від нього нагального розв’язання життєво-важливих завдань з відбудови зруйнованого фашистами народного господарства. Невдовзі закінчив школу з підготовки голів колгоспів у Житомирі. Очолив колгосп у Ярославці, на той час домігся значних успіхів у виробництві сільськогсподарської продукції. Загартований в боях, неодноразово заглядаючи смерті у вічі, він був вірним своїм принципам: завжди відстоював чесність і справеливісь, цінував порядність, у повсякденному житті захищав удів та сиріт, відстоював права людей. Звичайно, це не могло подобатися начальству. Тому Флор Несторович повернувся до звичної і по-селянськи близької йому та вдосконаленої у військах важкої фізичної праці коваля. Допомагав людям, кував коней, ремонтував вози, працював, як і всі чесні, рядові колгоспники, за що його люблять і поважають люди по сьогоднішній день. Василь КОПАЧ
| |
|
Всього коментарів: 0 | |