Прикладом такого високого професіоналізму та самовідданості є Ольга Петрівна Розумович, – жінка з добрим серцем, благородною душею та багатим фаховим досвідом. Ольга Петрівна вже 16 років працює в райдержадміністрації та три роки, як займає посаду начальника управління праці та соціального захисту населення Ружинської райдержадміністрації. 
Народилася Оля в Ружині у родині колгоспників. Тато Петро Станіславович ще з молодих років працював трактористом у колгоспі ім.Леніна (на сьогоднішній день СВК «Ружинський»), а мама Анастасія Йоси-півна – буряківницею. Та й вже на пенсії тато довгий час не залишав колгоспу та працював різноробочим. Подарували батьки з часом і двох братиків донечці, щоб не так було сумно їй рости одній. Викохана в любові та злагоді, Оля закінчила Ружинську середню школу з «золотою» медаллю. Одразу почала працювати у Білилівській середній школі старшою вожатою. Через рік вступила до Житомирського кооперативного технікуму на економічний факультет.
Згадує Ольга Петрівна, як студенткою весь час мріяла бути вчителькою, адже ще в школі яскравим прикладом для неї були лише вчителі. Крім того, мала неабияку схильність до математики та фізики. Та доля склалася по-іншому…
Після навчання у 1980 році одразу за направленням пішла працювати директором торгової зони Дзержинського РайСТ, а потім економістом. Уже наступного 1981 року дівчина вийшла заміж за коханого та єдиного хлопця, з яким зустрічались ще зі школи. Після одруження Ольга з Анатолієм переїхали до Ружина, тут до декретної відпустки жінка працювала в заготконторі бухгалтером. Та коли вийшла з декрету у 1983 році почала працювати в кооперативному універмазі, де була бухгалтером, а згодом і головним бухгалтером. Нелегко приходилося молодій жінці, адже вести облік господарської організації значно важче за фінансовий. Тому доводилось з великим пакунком документів ходити додому та пізніми ночами над ними засиджуватись, відкривати для себе щось нове, самостійно навчатися. У 1988 році вступила у Київський торгово-економічний інститут на заочне відділення, факультет «Бухгалтерський облік і аналіз господарської діяльності». Навчаючись, працювала Ольга в універмазі тринадцять довгих років.
З червня 1995-го по 2004 рік з колективом із дванадцяти чоловік, жінка працювала головним бухгалтером у відділі со-ціального захисту населення. А з 2004 по березень 2008 року – заступником начальника.
Займаючи все вищі посади, з березня 2008 року стала начальником управління праці. Керує сьогодні вона колективом, який налічує тридцять осіб. Всі вони є спеціалістами та начальниками відділів.
– Доля складна річ, і ніхто не знає де кого яке чекає життя, – розповідає Ольга Петрівна. Я ніколи не жалкувала за своїм минулим, головне, що ми маємо здоров’я, роботу та родину, куди завжди можна повернутися. Вдячна Богу за сьогоднішній день, професію та людей, які мене оточують. Адже робота моя пов’язана з людьми, яким безпосередньо потрібна поміч. Всі люди різні і до кожного потрібний особливий підхід, не всі можуть зрозуміти, що потрібно зробити. Та ми стараємося донести інформацію чітко та зрозуміло.
Як керівник Ольга Петрівна чуйна, тому що розуміє, що бути державним службовцем та проживати у селі нелегко. У кожного є діти, родина, господарство, та життя зобов’язує встигати всюди. Підтримує, допомагає і ставиться з розумінням до усіх проблем, які виникають у її колег. Бо ж сама є мамою, дружиною і бабусею.
Зі щирою усмішкою на вустах жінка згадує своїх батьків та родину. Хто, як не вони, у важку хвилину підтримають теплим словом та доброю порадою. Живуть Ольга з Анатолієм недалеко від батьків, тому щодня донька старається відвідати свої стареньких маму і тата. Працює Анатолій Адамович понад 17 років водієм на маслозаводі. Щовечора після тяжкого, напруженого робочого дня вони удвох поспішають додому, де їх чекають домашні клопоти та господарство… Уже багато років вони живуть одні. Їхній єдиний син Руслан, здається, непомітно для родини давно виріс та о дружився. Живе він з дружиною Наталією в Одесі, мають уже і своїх двох діточок, донечок Ярославу та Вероніку.
– Приїздять до нас не так часто, як хотілося б. Та ми, незважаючи на відстань, кожного року разів п’ять навідуємося до них самі, особливо коли в когось день народження – з теплою іскоркою в очах розповідає Ольга Петрівна. – Діти телефонують хоча б два рази на тиждень, розповідаючи кожний про своє життя. А ще полюбляємо зібратися у вузькому родинному колі в бабусі і дідуся та поспівати щиро і від душі. А улюбленою піснею в родині є «Зеленеє жито, зелене». Без цієї пісні не обходиться жодне свято.
А без таких людей, як Ольга Петрівна, не обійдеться наша держава.
Наталія ШУЛЯК