До Державного акта на
право колективної власності на землю додавався список членів колективного сільськогосподарського підприємства та пенсіонерів з їх числа, які мали право на земельну частку (пай) та згодом отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) (далі – сертифікати).
Офіційні дані Державного комітету України із земельних ресурсів підтверджують, що на 1 липня 2005 р. 6,914 млн осіб набули право на земельну частку (пай), із них отримали сертифікати 6,77 млн осіб. Тобто 144 тисячі осіб з певних причин не отримали документів, що посвідчували б їх право на земельну частку (пай), а значить і не можуть здійснити щодо земельної частки (паю) ні правомочностей щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), ні передати в оренду сільськогосподарським підпри-ємствам.
Причини такого явища були різними, проте дві з них потрібно виділити окремо. По-перше, – це відсутність бажання осіб отримати в районній державній адміністрації сертифікат. По-друге, – це особи, які набули право на земельну частку (пай), але до моменту виготовлення сертифікатів померли. У них або ж не залишилось спадкоємців, або їх спадкоємці не оформлюють відповідно до чинного ци-вільного законодавства України право на спадщину і не отримують відповідний сертифікат.
Тому земельні частки (паї) осіб, які не отримали сертифікати, залишалися в певному невизначеному юридичному статусі. У 2000-2001 роках для врегулювання правовідносин з невитребуваними земельними частками (паями) в юридичній практиці з’являється такий термін, як «невитребувана земельна частка (пай)».
До 1 січня 2002 р. (згідно і з ст. 3 Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р. із наступними змінами і доповненнями) ради народних депутатів розпоряджалися землею, що знаходилась в межах їх територій, крім земель загальнодержавної власності, шляхом передачі її у власність або користування. Таким чином, відповідні сільські, селищні, міські ради мали змогу розпорядитися і невитребуваними земельними частками (паями) до моменту звернення осіб, що мають право на земельну частку (пай) або їх спадкоємців для реалізації їх права на земельну частку (пай).
В Україні наразі триває процес виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) та заміни сертифікатів на державні акти на право власності на земельні ділянки. Більше 80% громадян України вже отримали державні акти на право власності на земельні ділянки. Одним із основних нормативно-правових актів, що регулює правовідносини, є Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
У ст. 13 Закону вперше на законодавчому рівні з’явилося таке поняття, як «нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка». Нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка – земельна ділянка, що була запроектована, проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб-власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.