Архієпископа Мир Лікійського Миколая Чудотворця 19 грудня разом з усіма православними християнами прославляли і мешканці Ружина й Заріччя. Адже саме Свято-Миколаївські храми віками були духовними осередками для місцевих парафіян.

Краєзнавець Лаврентій Похилевич у історичній праці «Сказания о населённых местностях Киевской губернии» повідомляє: «Николаевская церковь каменная, построенная прихожанами в 1821 году, при многом пособии помещицы Эмилии Челищевой. До помянутого года издавна были деревянные церкви, которые были строены одна после другой». Дослідник вказує і на те, що у Свято-Миколаївському храмі зберігалась ікона Божої Матері, яка славилась здавна чудесами.
Сьогодні новий Свято-Миколаївський храм в Ружині будується на перехресті найважливіших автошляхів, що сполучають районний центр з різними містами й селами нашої держави. Нещодавно споруджена дзвіниця вже кілька років тішить зір та милує слух мешканців і гостей райцентру зображенням Богородиці, викладеним мозаїкою, та переливами дзвонів. Стіни ж храму поступово цеглинка за цеглинкою стараннями настоятеля Свято-Параскевської церкви о. Володимира Бринзюка та благодійників зводяться у піднебесну блакить. Щочетверга тут відбуваються богослужіння на знак вшанування пам’яті про Миколая Чудотворця.

У неділю, 18 грудня, у Свято-Параскевському храмі відбулось передсвяткове всенічне бдіння, яке очолив благочинний округу протоієрей Михаїл Маркевич. Йому співслужили настоятель храму та священики району.
Святого Миколая особливо шанують українці. Адже відомо, що він таємно допомагав немічним і вбогим, усім, хто цього потребував, виконуючи заповідь Господа Бога про милосердя. Він не шукав собі ані слави, ані кар’єрних висот. Та сам Бог покликав його, аби він пас Його паству. Він виконував свій християнський обов’язок ревно і віддано. Як при житті, так і після нього святий Миколай чинив добрі справи і справжні дива: рятував людей від утоплення і виносив їх на сушу з морських глибин, вивільняв з полону, з темниці, захищав від вірної смерті і зцілював хворих. Він збагачував бідних, годував голодних, був заступником для людей. І зараз до нього звертаються віруючі, просять його допомоги й захисту.
Недарма радість свята цього дня об’єднала у храмі різні покоління віруючих – були тут і діти, і молодь, і дорослі, і люди похилого віку. Кожен з них впевнений, що, звернувшись до Миколая Чудотворця у молитві, отримає його підтримку.
Божественну літургію в Свято-Параскевському храмі у день свята очолив протоієрей Ніколай Пилюта. Йому співслужили настоятель церкви Володимир Бринзюк та духовенство благочиння.

Віруючі, хто належним чином готувався, сповідалися у гріхах та причастилися Святих Христових Таїн.
Святкову проповідь про життя та християнський подвиг Миколая Чудотворця проголосив ієромонах Максим (Осаволюк), який наголосив, що життя святого є прикладом того, як потрібно творити добрі справи, допомагати хворим і знедоленим не заради власної слави, а від щирого серця. Миколая Мир Лікійського називають прикладом віри, взірцем покірності, вчителем стриманості. Крім того, о. Максим зауважив, що ми повинні не тільки на словах називати себе християнами, а й вчинками своїми свідчити віру свою у Господа Бога нашого.
Після богослужіння священики округу й парафіяни здійснили Хресний хід центральними вулицями Ружина – від церкви, до місця будівництва Свято-Миколаївського храму, де їх зустрічала радісним передзвоном дзвіничка майбутньої церкви. Традиція Хресного ходу в селищі існувала здавна. Коли наші предки йшли на Хресний хід, брали із собою три дерев’яні хрести та чотири хоругви, як свідчить історик Володимир Перерва у своїй праці «Ружин та Баламутівка: з православного минулого». Метою ходу є молитва за здоров’я і добро місцевих мешканців.
Життя і вчинки святителя Миколая – взірець для кожного християнина. Адже шанують його за безмежну любов до людей, доброчинність та милосердя. Земна слава швидко минає, а от як згадуватимуть нас люди через віки (і чи згадають взагалі) – залежить від нас самих, наших вчинків.


Ольга МОЛЯВЧИК