Розмитою дощами дорогою рибгоспівський всюдихід-УАЗ пробирався до Дерганівки – місця, де вирощують рибо-посадковий матеріал, або простіше кажучи – личинок товстолобика для ружинських ставків. Уздовж дороги рожевіють дикі мальви, жовтіє та наповнює повітря дивовижним ароматом кашка та звіробій, навколо розкинулися мальовничі береги, що розділяють мереживо ставків. Дзеркало ставка, де вирощують рибо-посадковий матеріал, поцятковане лататтям з жовтими дрібними квітками. На одному з берегів, у невеличкому піднавісі, встановлено три ванни з личинками товстолобика та кілька інкубаційних апаратів з романтичною назвою «Амур». Саме в них і з’являються на світ та проводять свої перші дні життя малюсінькі личинки риби. А над ними чаклує начальник Роставицької дільниці у СВАТ «Житомиррибгосп» Ніна Григорівна Котюк. Ніна Григорівна – єдина жінка у господарстві, яка очолює дільницю, а до того ж виконує таку відповідальну роботу з отримання личинок товарної риби, реалізація якої – основний прибуток товариства.

Дільниця Ніни Григорівни нараховує сім ставків у Роставиці та Малих Низгірцях, в яких проходить весь процес вирощування малька – від нересту до крочки (так називають 2-річний мальок, яким зариблюють нагульні стави). Ніна Григорівна присвятила вирощуванню малька тридцять п’ять років свого життя – саме стільки вона працює на ставах Ружинщини, маючи у трудовій книжці чи не єдиний запис про прийом на роботу до Малонизгірської риболовно-меліоративної станції, яку потім приєднали до Житомиррибгоспу.
– Все життя моє пов’язане зі ставами та рибою. Ще з дитинства я з захопленням милувалася тихою гладдю ставків моєї рідної Красилівщини, що у Хмельницькій області, можливо, саме тому й пішла після восьмирічки до радгоспу-технікуму у сусіднє з нашими Лагодинцями село Новоселицю.
Донька листоноші та водія лагодинського колгоспу, Ніна вирішила пов’язати своє життя з тихими заводями, в яких вирощують рибу, а тому долала щодня 12 кілометрів пішки і стільки ж автобусом, щоб здобути необхідні знання та стати справжнім професіоналом у обраній справі. А через рік технікум перевели до Київської області і юна любителька природи продовжила навчання в тепер вже Немішаївському радгоспі-технікумі, закінчивши який приїхала за направленням до Ружинського району у село Малі Низгірці.
Разом з Ніною Григорівною приїхав і її чоловік Степан Григорович, з яким вони побралися ще в роки навчання в технікумі. Молодята жили спершу в найманій хатині, потім отримали соціальне житло, взяли ділянку під забудову і почали зводити власну оселю. «Маленькі діти, батьки далеко, в районі рідні немає – дуже важко було, але ми старалися, жили дружно і працювали багато», – пригадує свою молодість Ніна Григорівна. Але, як кажуть, як в сім’ї лад – то для неї клад. Так і Котюки, – побудувалися, обжилися, у любові зростили двійко діток. Сьогодні оселя Ніни Григорівни наповнюється радісним щебетом, коли приїздять до бабусі внучата: Нелині Маринка з Настею з Бердичева та Юрин Вадик з Києва, а от дідуся Степана вже три роки, як нема…
– Раніше я любила вишивати, в’язати, а тепер зір погіршився, тож лишилося мені лиш одне захоплення – робота. Люблю працювати біля води, дивитися, як народжується життя, коли з ікринок з’являються малесенькі личинки, як через рік вони стають схожими на рибу, хоч і крихітні – а вже рибки. На другий рік вони стають справжнім мальком, а протягом третього року набирають вагу і тішать ружинців смаком нашої риби – кращої ніде нема, – посміхається своїм захопленням Ніна Григорівна.
– Цьогоріч стараннями Ніни Григорівни та працівників нашого господарства ми отримали близько 30 мільйонів штук личинок риби, яких помістили у виросні стави, – розповідає головний інженер СВАТ «Житомиррибгосп» С.І.Шелестюк. – А на дільниці Ніни Григорівни за рік вирощують близько десяти тонн однорічного малька і до ста тонн малька-дворічки.
– Люблю дивитися на став, стежити, як росте мальок. А ще люблю водити машину – я вже повнолітній водій – вісімнадцять років за кермом. Спершу їздила рибгоспівським мотоциклом МТ-10 з коляскою, а тепер ось тішуся своєю «Славутою», – з любов’ю розповідає жінка про свою сніжно-білу автівку.
Праця Ніни Григорівни – яс-кравий приклад того, як може робота до душі робити людину щасливою. І щаслива вона не лише тим, що трудиться на лоні прекрасної природи, що отримує задоволення від своєї роботи, а й тим, що її праця приносить користь району і його мешканцям – смачну рибу до святкового і буденного столу, якою славиться Ружинщина не лише в області, а й за її межами.
Людмила БУДКО