Ось місяць сяє уповні.
Осінні незбагненні ночі…
Неначе ті дівочі очі,
Засяють зореньки ясні.
Знайомий пісні нам мотив,
Що вітерець шепоче в гаю
Одній калинонці, що скраю
Росла. Її він полюбив.
І в будь-якую пору року
Вірші й пісні він їй склада:
Чи то романс, чи то ода.
А та калинонька нівроку,
Росте й росте собі окрай.
А вранці все почне вставати…
Й замерехтять на сонці шати,
В які убравсь осінній гай:
Там блідо-жовтий і багряний,
Там є й оранж, що загорівсь
Яскравим сяйвом кольорів,
Неначе вогник полум’яний.
Пейзаж чарівною рукою
Малює осінь скрізь і всюди.
А як вдихнеш на повні груди
Повітря сповнене спокою,
Туманних ранків прохолоди,
То ніби серце огортає
І у свідомість проникає
Лека осіння насолода.
Олександра Свєтлова