«Його вмілі і вправні руки, глибокі знання творять чудеса, повертають людям життя. А ще йому притаманні душевна доброта і людяність. Багато жителів району завдячують йому за повернуте здоров’я, а не рідко й життя…» Так написали про лікаря-невролога Григорія Андрі-йовича Поліщука його пацієнти у Книзі відгуків районної лікарні 18 червня 1989 року. Такими словами вдячності лікарю майорить кожна сторінка його Книги життя, присвяченого найвищому покликанню – служінню ідеалам добра і людяності.Відколи з товаришем на попутних машинах виїхали з рідних Зозулинець, що в сусідньому Козятинському районі, до Житомира, щоб вступити в медучилище, минуло вже більше піввіку. Пролягли дороги Григорія Андрійовича і на Далекий Схід, де служив в армії, до речі, в медпункті; і в Благовєщєнск-на-Амурі, де три роки вчився в медінституті; і в Тернопіль – де закінчив здобуття фаху. Врешті в 1964 році за направленням після інституту потрапив в Ружин. Бувають в житті дивні збіги: через деякий час Григорій зустрівся тут, в селищі, з Петром Микитовичем Печенюком. Разом вчилися в медучилищі, а тепер – стали ще й колегами. Один невролог, інший – хірург. Так пліч-о-пліч з колегами ось вже 46 років поспіль піклується про здоров’я мешканців району Григорій Андрійович.
Пам’ятає лікар першу свою пацієнтку – Павліну Василівну з Голубівки. Аби врятувати життя жінки, якій цеглина, впавши, розбила голову, довелося викликати на допомогу колег з обласної лікарні. Діяти потрібно було негайно. Прилетіли вертольотом, встигли, врятували.
Тривалий час Г.А.Поліщук поєднував обов’язки заступника головного лікаря, психіатра, районного невропатолога, адже лікарів було мало. Прагнучи фахового зростання, Григорій Андрійович постійно проходив курси підвищення кваліфікації в інституті післядипломної освіти. Освоїв у свій час голкорефлексотерапію, яку використовує у лікарській практиці як допоміжний метод лікування.
Керівництво характеризує його як висококваліфікованого працівника. Він неодноразово нагороджувався Почесними грамотами адміністрації лікарні, Грамотами обласного управління охорони здоров’я. Жодного разу лікар не мав ані адміністративних, ані дисциплінарних стягнень. А за хорошу роботу його ім’я занесене на районну Дошку Пошани. Та, напевно, найбільшими професійними здобутками можна вважати повагу і вдячність, яку заслужив Григорій Андрійович від людей.
«Глибоко вдячна А.Д.Капурі та Г.А.Поліщуку – лікарям районної лікарі за видужання мого чоловіка…– писала колись в районну газету жителька Плоскої. – Не рахуючись з часом, у негоду, добираючись де попутними машинами, а де пішки по глибокому снігу, в дощ, лікарі йшли на допомогу…Спасибі вам, рідні». Не один десяток листів, де в кожній стрічці – сердечна подяка лікарю – надрукувала районка.
За роки роботи змінилося багато – з’являється нове обладнання, нові ліки, змінюються підходи до обстеження та лікування пацієнтів, змінилось навіть ставлення людей до власного здоров’я. Усе їм немає часу, все ніколи вчасно прийти на обстеження…Та Григорій Андрійович впевнено дотримується правила: хороший лікар має уважно спостерігати за хворим. Дев’яносто відсотків правильності поставленого діагнозу залежить від спостережливості медика, вважає невролог. Уважного ставлення до пацієнтів Г.А.Поліщук навчився на власній біді – коли сам сильно захворів, зрозумів, що завжди треба ставити себе на місце хворого. Неврологія – хоч наука й точна, та є в ній безліч тонкощів, які відкриваються лиш залюбленому в свою справу спеціалісту, яким і є Г.А.Поліщук.
Служіння людям для Григорія Андрійовича не обмежується медичною сферою – двічі громада обирала його депутатом селищної ради. Найбільше піклувався питаннями газифікації будинків жителів свого виборного округу та санітарним станом його території. Нині він – ветеран місцевого самоврядування.
Хоч уже й поважного віку лікар, та все по-молодецьки бадьорий, веселий. То жартом розмову розбавить, то віршем. Поезію любить ще зі шкільних років. Напам’ять цитує Олександра Пушкіна й Роберта Рождєствєнского, Ліну Костенко й Бориса Олійника.
Наснагу Григорій Андрійович, наче з чистого джерела, повними пригорщами черпає з родинної любові, сімейного затишку. Свою майбутню дружину Валентину зустрів ще в Тернополі, в парку на танцювальному майданчику. Запала в душу, закохався, а тому покликав із собою в Ружин. Разом працюють, разом дім збудували, сад виростили, виховали двох доньок. Людмила працює викладачем в Житомирському комерційному технікумі, а Тетяна – юристом в районному центрі зайнятості. Виросли вже й четверо внуків. Внучка Анна подарувала Григорію Андрійовичу й Валентині Дмитрівні уже й правнучку. Поки мама закінчує Вінницький медінститут, три-річна Лєра гостює в Ружині, тішить подружжя Поліщуків. До речі, Анна торує ту ж стежку, що й її дідусь, – вже невдовзі стане неврологом.
Відомо, що добро повертається добром. Тож напередодні професійного свята – Дня медичного працівника – хотілося б побажати Г.А.Поліщуку та всім медичним працівникам району, аби щастям і любов’ю наповнювався кожен день життя, а праця на благо людей приносила задоволення і радість.
Ольга МОЛЯВЧИК