Фінансова скрута, в яку потрапила районна друкарня, викликала у місцевих владних коридорах дискусію про її подальшу долю. Адже комунальне підприємство вже півроку боргує заробітну плату працівникам, а також має заборгованість до державних цільових фондів, у тому числі й до пенсійного. Рахунки заблоковані, штрафні санкції ростуть, кількість замовників зменшується і виходу, здається, немає.

НА ЧУЖІЙ НИВІ ПШЕНИЦЯ ЛІПША?

Чи впорається підприємство з проблемами самостійно, а чи шукати інвесторів, які вклали б гроші у його розвиток, вирішать місцеві можновладці. Та перед тим, як щось вирішувати, варто було б з’ясувати: чому підприємство, яке займається одним із найбільш перспективних видів діяльності – поліграфією, виявилось у борговій ямі.
Друкарня в основному виготовляє різноманітні бланки, журнали та книги для звітності, відомості, талони тощо. Асортимент продукції досить широкий, а тому потреби таких замовників як місцеві аграрні формування, бюджетні установи та організації, приватні підприємці може задовольнити сповна. Однак серед постійних замовників – лише молокопереробне підприємство, районна лікарня, відділ освіти та ветлікарня. Усі ж інші користуються послугами фірми із сусіднього району. Відділ економіки РДА, проана-лізувавши ринок, стверджує, що продукція районної друкарні не поступається ані в ціні, ані в якості тій, яку надають конкуренти. То в чому ж річ? Чому ми не підтримуємо власного виробника? Хіба й справді, як кажуть в народі, на чужій ниві пшениця ліпша?
Поспілкувавшись з декількома керівниками, дізнаємось, що фірма-конкурент доставляє усе необхідне безпосередньо до замовника, що, безумовно, зручно для клієнта. Як повідомила виконуюча обов’язки директора друкарні В.О.Осаволюк, власного транспорту в них немає, а найманий обходиться надто дорого. Тому придбати ті ж книги звітності чи бланки можна тільки безпосередньо у магазині-складі друкарні.
Тож причина перша невдалого бізнесу – стає зрозумілою. Сьогодні конкурентна боротьба виграється не лише якістю й ціною на товари, а й вдалим маркетингом. Саме маркетинг називають мистецтвом і наукою правильно вибирати цільовий ринок, заохочувати, зберігати і нарощувати кількість споживачів. Очевидно, що підприємство втрачає замовників через невміння вести себе на ринку. А тому друкарні варто було б серйозно зайнятися маркетингом.

КМБ ДЛЯ ДИРЕКТОРА

Але хто ж ним займатиметься тим маркетингом? Весь штат друкарні – сім душ. Обов’язки директора вже досить тривалий час виконує головний бухгалтер. За останні три роки змінилось два директори. Голова районної ради В.Ц.Саківський вбачає першопричину усіх бід підприємства саме у відсутності керівника, про що він сказав під час одного із засіданнь бюджетної комісії. Хоча, разом з тим жодного професійного поліграфіста на цій посаді останнім часом не було. Ось вам і друга причина невдач. В.О.Осаволюк теж вказує на те, що зміни у роботі друкарні можливі тільки тоді, коли очолить її фахівець, який знається на тонкощах роботи галузі.
На посаду директора районної друкарні претендують люди гідні, але вони або у спорті розуміються, або в медицині, або у підприємницькій діяльності абощо. Тож спочатку керівник вже на робочому місці проходить своєрідний «курс молодого бійця», щоб хоча б мати уявлення про те, з чим має справу, а потім…відмовляється від посади. Хоча, було б логічно, аби претендент від початку розумівся і на процесі виготовлення друкованої продукції, і на вимогах ринку. Не можна ж, приміром, хірурга вчити його професії уже в операційній, або вчителя – в класі на уроці.
Тому за ті кілька років, що підприємство працює без директора, можна було б направити на навчання людину з умовою, що вона повернеться працювати в друкарню на посаду директора. Можна було б запросити вже готового спеціаліста, але для цього потрібно забезпечити людину житлом.

ЯК НА СТАРОМУ ОБЛАДНАННІ РОБИТИ СУЧАСНУ ПРОДУКЦІЮ?

Однак, можна бути геніальним керівником, але коли немає необхідного для роботи обладнання, як кажуть, вище голови не стрибнеш. Якщо котресь підприємство хоче виготовити кольорову упаковку для своєї продукції чи установа бажає замовити візитні картки з золотим тисненням для своїх працівників, зрозуміло, що на друкарській машині 1967 року випуску цього не зробиш. А саме на таких машинах і працюють наші друкарі. От вам і третій камінь спотикання. Так, усе обладнання друкарні давно вже застаріло і зносилося. І друкарські, і різальні машини, і лінотип, який широко використовувався у поліграфії лише до 80-х років минулого століття, поки не з’явились технології фотонабору та комп’ютерної верстки. Сьогодні в навчальних закладах вже й не готують спеціалістів для роботи на лінотипі. Зауважимо, що у своїй роботі ружинські друкарі до цього часу використовують шкідливий свинець. Крім того, реалізовуючи продукцію, підприємство втрачає по 9 ко-пійок на кожному віддрукованому листі, а це – близько 3, 7 тис. грн у місяць. Ціни підняти – не має сенсу, тоді можна взагалі клієнтів втратити, а собівартість продукції залишається високою. Очевидно, потрібно здешевлювати продукцію.
Близько півтора року тому з районного бюджету виділили 40 тисяч гривень для придбання «нового обладнання» для офсетного кольорового друку. Ку-півлею обладнання займалися не компетентні у видавничій галузі люди, які придбали вживану машину «Ромайор 313». Для неспеціаліста звучить гарно, однак поліграфісти знають, що працювати на ній вкрай складно і якість продукції дуже далека від ідеалу, та й високий відсоток браку. Тому зараз машину не використовують. Оголошення в Інтернеті про ціни на таке обладнання свідчать, що нині його можна продати удвічі дешевше, ніж воно було куплене.
У друкарні переконані, що доцільніше було б придбати звичайний «Різограф», як це зробили у сусідніх таких же невеликих друкарських підприємствах. Це екологічно чиста, економна і надійна технологія виготовлення чорно-білої друкованої продукції. А сьогодні вже є й кольорові різографи, які видають 120 кольорових копій за хвилину і здійснюють водостійкий друк на будь-якому некрейдованому папері. Тому наразі вигідніше продати «Ромайор», а за виручені кошти придбати «Різограф», аби підприємство могло почати заробляти гроші.
Придбавши сучасне обладнання друкарня могла б значно розширити асортимент своєї продукції, а відповідно, й залучити більш широке коло замовників.

НАЙЛЕГШИЙ ШЛЯХ НЕ ОЗНАЧАЄ НАЙКРАЩИЙ
Та на все потрібні кошти. Де ж знайти інвестора для комунального підприємства? Члени комісії з питань бюджету і комунальної власності, обговорюючи проблему, пропонували декілька виходів. Наприклад, депутат О.В.Кирилюк вважає, що одним із оптимальних вирішень питання був би пошук орендаря, який би міг вкласти гроші у розвиток підприємства, але за умови збереження профілю його роботи, тобто виготовлення друкованої продукції. Хоча, очевидно, що підприємство потребує заміни обладнання на сучасніше, такий процес часто тягне за собою зменшення кількості працівників.
Лунали від депутатів і пропозиції продажу підприємства. Звісно, продати – найлегше. Можна віддати підприємство у приватні руки. Переконана, що підприємець, зацікавлений у прибутковості справи, знайде новий ринок збуту, можливість купити обладнання тощо.
Та чи зацікавлена районна рада у роботі комунального підприємства? Чим більші прибутки мають комунальні підприємства, тим більше коштів надходить до райбюджету. Як сказав французький журналіст Адріан Декурсель, гроші для розумних людей є засобом. Звісно, в нашому випадку – засобом вирішити ряд місцевих проблем.
Та як витягнути підприємство з боргів? Можливо, в цільові фонди друкарня гроші могла би повернути, якби районний бюджет допоміг закупити, скажімо, папір. Тонну паперу друкарня купує за 7 тисяч гривень. Загальна сума боргів друкарні складає 50 тис. грн. без допомоги підприємствонавряд чи впорається. Або, на б в оренду тимчасово за символічну плату автомобіль, щоб можна було розвезти продукцію по селах. Для того, щоб підтримати друкарню потрібні конкретні і рішучі дії. Інакше, ще одним комунальним підприємством в районі стане менше.
А потім вже треба думати, як осучаснити виробництво. Бо практика доводить, що без цього друкарні сподіватися на світле, а головне – прибуткове майбутнє не доведеться. Чекати від друкарні хорошої роботи без обладнання – це все одно, що змушувати автівку їхати без коліс.
Словом, якщо є бажання зберегти комунальне підприємство, яке єдине в районі виготовляє поліграфічну продукцію, то знайти шляхи підтримки можна.
Ольга МОЛЯВЧИК