«Наша доля для вас – пересторога». Це стогін сотень тисяч замордованих в’язнів, викарбуваний на Мавзолеї в колишньому концтаборі Майданек, де покоїться прах спалених євреїв, поляків, українців, росіян…Навіть через 65 років після лихоліть Другої Світової війни тут моторошно.

Безкінечні ряди дерев’яних бараків, газові камери, спостережні вишки, крематорій, кілометри колючого дроту – свідки нелюдських страждань в’язнів і звірячих знущань над ними фашистських катів. Тут на околиці польського міста Люблін (недалеко від українського кордону в Ягодині) з вересня 1941 року до липня 1944-го було знищено близько 360 тисяч людей.  Одних убили в газових камерах чи розстріляли, інші загинули від жорстоких умов утримання у таборі. Хвороби, голод, холод, каторжна робота, виснаження забрали сотні тисяч життів. Серед в’язнів табору були й жителі Житомирщини. За даними істориків, з Житомира, Бердичева, інших місць області було у лютому 1943 року у спеціальному ешелоні відправлено фашистами 1240 людей, переважно євреїв. В обласному центрі живе єдиний в Україні уцілілий колишній арештант Майданека Франц Бржезицький.

Третє листопада 1943 року увійшов у без того страхітливу історію Майданека як найкривавіший день. Як розповідають історичні джерела, протягом цього дня, за наказом Гіммлера, у концтаборі розстріляли 18 тисяч євреїв. Зранку їх почали зганяти до ровів. Наказували лягати вздовж рову за «принципом черепиці»: кожен наступний ув’язнений лягав головою на спину попередньому. Група есесівців вбивала людей пострілом у потилицю. Так тривало доти, поки триметровий рів не наповнився трупами. Під час розправи грала гучна музика, щоб заглушити безперервні кулеметні черги. Нацисти назвали цей день операцією «Ернтефест» («Свято збору урожаю»).

Майданек займав 270 гектарів землі (сучасний меморіальний музей діє на третині цієї території – на 96 га). «По периметру його оточував подвійний колючий дріт під струмом високої напруги, на 19 вишках стояли охоронці. Це був другий за розмірами концтабір у Європі. Першість за площею тримав інший табір смерті Третього рейху – Освенцім. Табір складався з п’яти секцій, у ньому було 22 бараки для в’язнів, 7 газових камер, дві дерев’яні шибениці, крематорій та інші будівлі – склади для речей і вугілля, майстерні, пральні. Для есесівців в таборі були жилі й адміністративні приміщення та казино». Такий опис можна знайти у різних довідниках, а в нинішньому музеї є макет – точна копія концтабору.

Розпорядок дня в’язнів був такий: з п’ятої до шостої години ранку – підйом, прибирання у бараках, сніданок, табірний збір-перевірка, формування робочих загонів. Потім 12 годин праці з перервою на обід. З 18-ї до 21-ї години – вечеря, загальні табірні збори, вільний час. Потім сон. На сніданок в’язні отримували півлітра тра-в’яного відвару, на обід – 0,75 л супу, а на вечерю 200 грамів хліба або картоплі і півлітра ерзац-кави з жолудів і цикорію.

Газові камери в цьому таборі смерті «ховалися» у лазнях, куди в’язнів заганяли «помитися». Насправді це були двері прямісінько на той світ. У більших камерах для вбивства в’язнів використовувалися отруйні гази. Моноксид вуглецю подавався через металічні труби, з’єднані з двома стальними циліндрами, встановленими у так званій «кімнаті СС». Через вікно есесівці спостерігали за процесом знищення. У менших камерах в’язнів також вбивали газом Циклон Б, який подавали через отвір у стелі. У більшості жертвами газових камер були євреї (жінки, діти і старші люди). Також тут знищували хворих і виснажених чоловіків різних національностей. Циклон Б застосовували і для дезінфекції одягу ув’язнених. Досі в Майданеку зберігається 150 кілограмів Циклону Б.

В бараках, де розміщено експонати музею, можна побачити одяг в’язнів,  речі, відібрані есесівцями в них, посуд, навіть дитячі іграшки і саморобні гральні карти. Є тут і триповерхові нари, на яких спали ув’язнені. На зношених до лахміття робах нашиті символи, якими позначали різні категорії в’язнів. Шестикутну зірку носили євреї, перевернутий основою догори червоний трикутник позначав політичних в’язнів, такий же тільки зелений – злочинців, а рожевий – гомосексуалістів. Червоним кругом позначалися підозрювані у спробі втекти. Зберегли тут не тільки речі жертв, а й їхнє волосся. Відомо, що з Майданека вивезли близько 750 кг волосся. У Вроцлаві з нього виготовляли тканину. Майданек був  «безвідходним виробництвом»: прах спалених змішували з гноєм, «удобрюючи» таким чином сусідні поля, де вирощували овочі для харчування ще живих...

Найстрашніша пам’ятка про криваві діяння фашистських нелюдів – це крематорій, де й до нині збереглися печі, в яких спалювали людей. Перед спаленням трупи ретельно оглядали, шукаючи коштовності. Навіть золоті зуби виривали і відправляли у Головний Економіко-Адміністративний Офіс СС. У крематорії були також адміністративні приміщення, лазня, кімната для розтинів, дві кімнати для зберігання трупів та склад для вугілля. Печі були обладнанні вбудованим пристроєм для нагрівання води, якою милися в’язні.

У Мавзолеї під куполом насипана гора праху, перемішаного із землею. І напис: «Наша доля для вас – пересторога». Правду кажучи, така екскурсія не для слабкодухих. Гнітюче враження після відвідин цієї машини смерті не полишає довгий час, і в серці ще довго відчуваєш біль і якийсь ніби розпач від того, наскільки люди можуть бути жорстокими до подібних собі. Ружинці відвідали Музей пам’яті завдяки селищному голові В.І.Жарському у червні та серпні минулого року. Переконана, що побачити Майданек варто, хоча б для того, щоб усвідомити, від чого врятували світ воїни, які ціною власного життя у переможному 45-му році зупинили фашистську навалу. Мовчазна розповідь Майданека дуже красномовна.