Мама. Скільки тепла і любові у цім слові, скільки в ньому вічного добра. Всі ми, і малі, й дорослі, материні діти, хоча у кожного ненька своя. І якщо батько для дитини – зразок для наслідування, мудрий наставник і вчитель, хоч коли і за чуба потягне, та мамина наука на все життя западає в серце і ніколи не зважишся не послухати матері – гріх.
Мамина любов зігріє, підтримає, і лиш вона, ота любов тримає на світі, коли життя стає немиле через труднощі, неприязнь, людську байдужість.
Малими ми біжимо до неньки пожалітися на свої дитячі прикрощі, чи потішити матусю своїми першими успіхами, а вона спокійно та розважливо вислухає, посміхнеться, пригорне до серця своє дитя. І тоді, залежно від того, чи радість на серці, чи сум, пройме всю дитячу душу гордість, чи розвіється гірка печаль.
З роками приходить життєвий досвід, мудрість, але не зів’яне ніколи ні мамина любов, ні любов до мами. І найбільша радість для матусі, коли в її веселій хаті збираються за одним столом усі її діти – здорові, веселі, коли радісним щебетом внучат повниться батьківська оселя. І тоді на столі з’являються улюблені з дитинства страви – для кожного матуся постаралася, і сидить вона щаслива, посміхаючись, і радіє своїм дітям…
Задумаймось, чим таке дороге нам рідне наше село? Чи не тим воно нам таке рідне та миле, що в ньому минуло дитинство, що тут живе матуся, – найдорожча для нас людина. В українського народу не лише у фольклорі та художній літературі образ матері посідає особливе місце, – навіть мова наша сповнена материнської любові та любові до матері. Лиш послухайте, як ми звертаємося до мами: «ненька», «матуся», – «великий и могучий русский язык» не має відповідників, щоб дослівно перекласти ці поняття, так само, як і слово «немовля» - по-материнському теплу, ніжну назву для новонародженої своєї дитини…
Прикро, якщо до дітей приходить розуміння того, на скільки важливою у їх житті є мати, тоді, коли вже нікому по-материнськи лагідно пригорнути, коли нікому пожаліти так, як тільки мама це може зробити… Цінуйте батьків, поки вони є, адже як влучно сказав поет Михайло Каменюк, що душа наша повік прагне лише туди, «де літо пахне мамою, навіть для старого сироти».
Любов СЄРГЄЄВА