Добрий день, шановна редакціє «Ружинської землі». Мене звати Тетяна. Прошу, щоб Ви у своїй газеті надрукували розповідь про мою бабусю.
Хочу привітати свою рідну і кохану бабусю з Днем народження і розповісти її біографію.
Мою бабусю звати Єлизавета Данилівна Лященко. Народилася вона 25 лютого 1926 року в селі Петрострів Кіровоградської області. Навчалася в школі на «відмінно». У свої одинадцять років втратила неньку, а в п’ятнадцять зустріла Велику Вітчизняну. З приходом війни її батька репресували, а братів забрали на фронт. Більше вона нікого з них не бачила. Зовсім юною зосталася круглою сиротою, але треба було жити далі. В свої п’ятнадцять вона пішла працювати: спочатку бригадиром польової бригади, а потім табельником у конторі (нараховувала людям трудодні, гроші, зерно). Одночасно також була завклубом, тому займалася організацією та постановкою концертів, щоб розважати людей. У 1946 році її направили від колгоспу на навчання в технікум. Бабуся розповідала, що життя в гуртожитку було важким: холодним і голодним. У кого були батьки, тому було легше, але в бабусі нікого не було, тому жила на одну стипендію. Так як вона була відмінницею, то отримувала 20 карбованців.
Бабуся також розповідала, що зимувала вона в балетках, а на заняття бігала останньою – чекала, поки протопчуть доріжку від гуртожитку до технікуму. Але всі ці незгоди не завадили їй отримати атестат про середню спеціальну освіту. Всі державні екзамени здала на п’ятірки (це було в 1949). (На жаль, у наш час нерідко буває, що діти, хоч матеріально забезпечені, не мають бажання вчитися). Після технікуму тоді ще молоду дівчину направили у Фастівський район на роботу, але вона там не працювала — приїхала в с. Чорнорудка, де почала працювати лаборантом на зерні. Потім перейшла працювати в контору табельником. В 1953 році Єлизавета Данилівна стає обліковцем на фермі. Пізніше отримала посаду зоотехніка-селекціонера, на якій пропрацювала два роки. В 1957 її призначили бригадиром ферми, ким вона була протягом 17 років. З 1974 вона вісім років була на посаді голови робочого Комітету. У 1980 році бабуся вийшла на пенсію, але після цього ще деякий час працювала. Також була членом парткому і вісім років членом райкому. Постійно відвідувала засідання, сесії, семінари, конференції, збори, брала активну участь у різних заходах. Є.Д.Лященко має безліч грамот і подяк, нагороджена медаллю «За трудову доблесть», є учасником війни. Якби залишалася жити у своєму селі, мабуть, отримала звання партизана, тому що з фашистського концтабору вивела близько 20-ти осіб.
Моя бабуся виховала також трьох прекрасних доньок, але через роботу і брак вільного часу не мала змоги приділяти їм багато уваги. Всю любов, яку не встигла віддати їм, віддала своїм онукам, а особливо мені. Бабуся виховує мене ще з двох років, а зараз мені вже дев’ятнадцять.
Бабусю, вітаю тебе з 84-річчям і бажаю міцного-міцного здоров’я, а все інше в тебе вже є. Ти прожила важке, але достойне життя, в тебе є діти, внуки і правнуки, які тебе люблять. Поважають тебе сусіди, друзі і колишні колеги, адже постійно відвідують, телефонують, аби привітають зі святами чи просто погомоніти.
Бабусю, дякую тобі, що ти в нас є. Ми тебе любимо. Хай тебе Бог оберігає і здоров’я додає на довгі-довгі роки.

Тетяна Шевченко,
студентка університету міжнародних відносин