Субота, ранок. Потужний гуркіт розірвав вранішню тишу. Падіння... Полум’я... Жертви...
Мало хто уявляє, наскільки масштабною була ця катастрофа... Скільки синів і дочок забрала Недоля у Польщі... Людей розпізнавали за перстнями, обручками, уцілілим одягом, ДНК. Першу леді упізнали лише за обручкою на пальці. Дев’яносто шість людей
раптово залишили цей світ.

Прощання із загиблими відбувалися у Кракові тиждень після трагедії. Королівське місто відкрило свої сумні обійми перед тисячами прихильників президентської пари, високопосадовцями і людьми, які бажали вшанувати честь президента.
Неділя, 18 квітня 2010 року.
Тисячі людей вийшли на головну площу міста, сотні тисяч – на вулиці, якими мав проїжджати ескорт президента. Мільйони чекали біля екранів, мільярди співчували.
Цього дня дощова погода змінилася палючим сонцем, яке миттю сушило сльози. Та це не було перешкодою для польського народу, який показав справжню відданість і патріотизм своєму Президенту. Стомлені довгими чергами люди з нетерпінням чекали чотирнадцятої години, коли розпочнеться траурна месса за загиблим подружжям.
О дев’ятій годині літак з трунами Леха та Марії Качинських приземлився в аеропорту Краків-Баліце. Тисячі людей проводили свого президента і його вірну супутницю до Ма-ріацької Базиліки. У багатьох були сльози в очах... Увесь шлях був встелений білими й червоними трояндами і гвоздиками. Процесія повільно просувалася вперед.
Маріацька Базиліка зустріла першу пару близько десятої за місцевим часом. Нещаснитй випадок забрав життя не лише Президента і його дружини, а й люблячих батьків, дiдуся та бабусю. Окрім рідного брата Леха Качинського – Ярослава, та дочки Марти, були також присутні делегації з інших країн... Вшанувати пам’ять трагічно загиблого президентського подружжя прибули лідери України, Російської Федерації, Федеративної Республіки Німеччини, Литви, Латвії, Чехії, голова Європарламенту. На похороні були присутні рідні Качинських і близькі друзі.
У зв’язку з погіршенням погодних умов, в останю мить свої візити відмінили делегації багатьох країн світу.
Загалом у центрі Кракова зібралося близько 150 тисяч осіб. Головним целебрансем (священник, який проводить церковну службу) на святій месі був митрополит краківський кардинал Станіслав Дзівіш. Месу концелебрує кількадесят єпископів.
Наприкінці меси слово взяв голова польської профспілки «Солідарність» Януш Шнядек. «...Ти нагадав нам, що значить бути поляком. Вдячні, ми прийшли засвідчити, що без солідарності ми не побудуємо кращого світу. Немає сьогодні Варшави, ані Кракова, ані Ґданьську. Є одна Польща – задумана в траурі», – сказав Шнядек...
Був дощ... Дощ із біло-червоних квітів, коли труну виносили в останню путь до коро-лівського замку.
Після відспівування траурна процесія попрямувала з костелу Королівським трактом у замок Вавель.
Труни Президентської Пари перевозилися на гарматних лафетах, тут же за ними в похоронній процесії йшла сім’я Леха і Марії Качинських, представники польської влади і решта гостей. Люди скандували: «Лех Качинський! Лех Качинський» і викрикували гучне «Дякуємо!». Поляки дякували своєму президенту, дякували за те, що він був, є і завжди буде у їхніх серцях; дякували за його гумор і серйозність, за його простоту і винятковість, за його доброту і щирість. Життя президента було основане на правді, яку він хотів оприлюднити, ризикуючи власним життям; правди, яка навмисне була захована в архівах НКВД, правди про Катинь.
Покриті прапорами труни повільно наближалися до замку, де у саркофазі будуть поховані пліч-о-пліч президент з вірною супутницею життя – коханою дружиною. Коли труни переносилися в крипту, пролунав 21 артилерійський залп. У цій частині церемонії брали участь тільки родичі президентського подружжя та їхні найближчі друзі. Дві труни були поміщені в алебастровий саркофаг бурштинового кольору. На ньому викарбувані імена Леха і Марії Качинських і хрест. Біля саркофага встановили спеціальну меморіальну дошку в пам’ять про загиблих в авіакатастрофі під Смоленськом. 
Пролунав Дзвін Зигмунда ... Він сповіщає про загальнокрайові біди і радості. Так він лунав на початку другої світової та в її кінці. Лунав також після аварії і тепер. Він сповіщав, що у Вавелі серед визначних поляків, які боролися за свободу і незалежність Польщі, похована президентська пара, яка трагічно загинула. І пам’ять про ту трагедію буде увіковічнена і не згасне повіки.
Ірина САВЧЕНКО,
с.Кордонівка – м.Краків