Поминальні служби відбудуться:

нове кладовище Ружина  – 11 квітня 10-00;

старе кладовище (вул. Бірюкова) – 11 квітня 13-00

с.Заріччя: 

старе кладовище (вул. Топорівська) – 12 квітня 11-00;

нове кладовище (пров. Гагаріна) – 12 квітня 13-00

Антипа́сха (грецьк. — навпроти); розм. Фо́мина́ неділя; Провідна́ неділя — перша неділя після Пасхи, що завершує Світлий тиждень і богослужіння якої звеличує подію явлення Ісуса Христа св. апостолам на восьмий день після Його воскресіння, а також утвердження у вірі св. апостола Фоми.

Фомина неділя. Проводи. Гробки. Радуниця               

Віра в безсмертя душі притаманна всім народам на всіх етапах розвитку. Вона — найдавніша релігія (анімізм), дала початок усім релігіям світу, на її основі виникли такі давні форми релігій, як тотемізм, пантеїзм, антропоморфізм, політеїзм тощо, сформувалися календарні й родинні обряди (зокрема похоронні), звичаї, вірування, власне, весь народний світогляд і найдавніший фольклор. Інтуїтивно вірячи в безсмертя душі, але не виокремлюючи себе з навколишньої природи, людина також інтуїтивно вірила у воскресіння. Спостерігаючи, як воскресає навесні природа, як відроджується зерно, кинуте в землю, живі бажали цього воскресіння й своїм померлим, тому найдавніші язичницькі обряди поминання відбувалися на початку весни. Оскільки померлих хоронили здавна або в лісі, або на роздоріжжях, або поблизу річок, то й більшість календарних обрядів весняно-літнього циклу (т. зв. "русалії”) відбувалися саме там. Справляючи давню тризну на могилах, споживали здебільшого коливо (зерно пшениці з медом), яке в усіх обрядах є символом воскресіння. Катаючи писанки по могилках, прагнули закладену в яйці життєву силу передати померлим і, таким чином, підсилити їхній позитивний вплив на природу. На Чорнобильському Поліссі (с. Рєчіца) існував звичай на русальному тижні "перекулюватись” (перекидатися) через могили — та сама магія. Крім колива, обрядовими, поминальними стравами в ці дні була яєчня ("тепер же не знають, що і нести, а колись яєшні нажарять із молочком, лелешеньки, да каші пшоняної наварять з молочком” — с. Гнідин), млинці (у с. Гнідин Бориспільського району й досі на кладовище хліба не беруть, а печуть млинці такі пісні, великі, і то з млинцями їдять замість хліба, — запис 1989 р. мій), пироги, варили канун і пиво. Їжею ділилися з покійниками — кришили на могили, лили також олію, вино, пиво на могили… Обряди ці називалися по-різному: навій день (той, що належить померлим, бо "навь” — смерть у слов’янських мовах), радуниця (білоруси святкували її в четвер пасхального тижня, в цей же день на Волині збереглася пам’ять про Мавський великдень). Найкраще залишки давньої тризни простежуються в поминальному обряді мого села Губча Старокостянтинівського р-ну Хмельницької обл.: відправивши загальну панахиду з обов’язковим (тричі!) обходом навколо цвинтаря, люди простеляли на траві між могилами рядна, скатерки, сідали на них усім селом і споживали принесені з собою харчі: паски, крашанки, пироги, солодощі, а що залишалося, те роздавали старцям і дітям, бідним, хворим людям… Чому саме в першу неділю після Воскресіння встановлено поминання померлих? На це дає відповідь зокрема тропар свята Пасхи: "Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і сущим у гробах життя дарував!” Але що таке власне смерть для християнина? Це тільки успіння тіла, тимчасовий сон, який завершиться його воскресінням. Адже і померлі, й живі — всі ми члени Церкви Христової, всі єдині, одне ціле і нема серед нас мертвих. Звичайно, ті, які перейшли у вічність, становлять Церкву Небесну, а ми — Земну, в тому й різниця між нами. Члени Небесної Церкви: апостоли, мученики, пророки, святителі, преподобні, праведники, і всі святі, — хіба вони не живі? Вони ще більше живі, ніж ми, ще більше радіють, ніж ми, до них ми звертаємося в молитвах, відчуваємо їхню допомогу, підтримку, захист. Хіба мало свідчень у Православ’ї явлення на землі померлих святих або в сонному видінні, або й наяву. А скільки свідчень є про явлення звичайних людей, що померли, — чи то для врозумлення своїх родичів, чи для попередження, чи для допомоги в скрутну хвилину (і це не суперечить Священному Писанню). Православна Церква встановила поминання померлих, зокрема й молитву перед воскреслим Христом за померлі душі. Наші молитви до святих — це пряме спілкування з померлими, а молитви за покійних родичів — така сама підтримка для них, як і молитви святих за нас, живих. Склалася традиція поминати померлих за Літургією (т. зв. Сорокоуст, коли одправляється сорок літургій протягом сорока днів після смерті і виймається часточка з проскури за душу померлого); одправляти панахиди; подавати милостиню за душу померлих. Взагалі немає більшої молитви за живих і за померлих, ніж коли священик за Літургією виймає часточку з проскури і опускає до Святої Чаші з молитвою: «Омий, Господи, гріхи тих, що тут поминались, чесною Твоєю кров’ю». Звичайно, кожну людину цікавить, що відбувається з душею відразу після смерті, чому заведено поминати померлого на 3 день, 9 день, 40 день після кончини, навіщо потрібно подавати милостиню за душу. Відповіді на це дають св. отці Церкви — прп. Антоній Великий, прп. Єфрем Сірін, св. Кирило Александрійський, св. Макарій Александрійський, прп. Ісаак Сірін, св. Григорій Двоєслов та ін. "Коли душа людська виходить із тіла, здійснюється велике таїнство, — навчає св. Макарій Єгипетський, — бо якщо вона винна в гріхах, то приходять полчища демонів; злі ангели й темні сили беруть цю душу й тягнуть її на свій бік. Коли ж виходить душа свята, то сонми ангелів приймають її в своє оточення і ведуть до Господа”. Великий страх і трепет огортає душу по виході її з тіла, бо "коли ангели посилаються, щоб взяти душу праведника або грішника, вона вражена і тремтить від присутності грізних і невблаганних ангелів. Тоді вона бачить, що марне, непотрібне, некорисне для неї багатство і присутність родичів та друзів”. Вона жахається зміни життя й немилосердя демонів, які прагнуть схопити її за її гріхи, провадячи спір з ангелами за неї, і тужить за покинутим тілом, яке вона так любила… Ніхто не може їй допомогти — в цей час потрібне їй лише одне: молитва. Тому й читають православні християни Псалтир над померлими, співають канон по виході душі з тіла, псальми-молитви… Молитва заспокоює її, проганяє демонів, полегшує перехід у новий світ. Протягом перших двох днів дозволяється душі разом із ангелами, що перебувають коло неї, ходити по землі, де бажає. Тому душа, яка любила тіло, тиняється іноді навколо будинку, де розлучилася з ним, іноді біля труни… А благочестива душа відвідує ті місця, в яких творила добрі діла. На третій день, поминаючи триденне воскресіння Христове, свята Церква молить Його воскресити померлого для блаженного майбутнього життя. Поминання на третій день встановлене апостолами — власне це день похорону померлого. Поминання на третій день важливе ще й тому, що, за свідченням преподобної Феодори, саме в цей день душа проходить 20 митарств, кожне з яких відповідає певному гріху (митарство брехні, блуду, немилосердя, злодійства і т. ін.) — це своєрідні митниці, які проходить душа, де зважуються її діла добрі й злі, де митарі-демони звинувачують її у вчинених гріхах, списаних ними на хартіях, а ангели Божі обороняють і кидають на терези її доброчинства. Саме тут, на повітряних митарствах, викупом од демонів служить наша милостиня за померлого, а чистим золотом кидаються на терези наші молитви за нього… Пройшовши піднебесні митарства, душа підноситься на поклоніння до Бога. Після того повелівається їй показати різноманітні й приємні обителі святих і красу раю. Все це розглядає душа 6 днів, дивуючись і прославляючи Творця всього цього — Бога. Споглядаючи все це, вона змінюється і забуває скорботи, які мала, перебуваючи в тілі. Але якщо вона мала за собою гріхи, то, спостерігаючи насолоди святих, починає тужити і докоряти собі за безрозсудне життя. Після огляду всіх радощів праведних вона знову возноситься ангелами на поклоніння Богові. Отже, добре чинить Церква, коли здійснює на дев’ятий день милостиню (поминання померлих), служби заупокійні та панахиди. Своєю молитвою на дев’ятий день ми прагнемо умилостивити Господа, щоб він зачислив цю душу до дев’яти ликів ангельських. Після повторного поклоніння Владика всіх знову повеліває віднести душу до пекла і показати їй місця мук, що є там, різні відділення пекла і різні муки нечестивих, перебуваючи в яких душі грішників безперервно ридають і скрегочуть зубами. Цими місцями душа літає тридцять днів, жахаючись і тремтячи, щоб і самій не потрапити в довічну муку. Тому особливо потрібна молитва за душу і милостиня протягом цих 30 днів. І ще тому, що на сороковий день вона знову возноситься на поклоніння Богові, але в цей день звершується над нею "приватний”, тобто окремий суд: Господь, Суддя всіх, визначає їй заслужене, згідно з ділами, місце перебування до Страшного Суду. Але цей окремий суд не остаточний — Господь за молитви рідних може ще змінити Своє рішення щодо цієї душі. Отже, на сороковий день ми також звершуємо поминання померлих — молитву і милостиню (обід, принесення панахиди до храму), і в молитві благаємо, щоб Ісус Христос, що на сороковий день вознісся на небо, возніс у небесні свої оселі й душу спочилого. Подібно до того, як Господь на сороковий день після воскресіння завершив свій земний шлях, так і душа людська на сороковий день завершує свій земний шлях і вже ніколи не повертається сюди, а завжди перебуває в призначеному місці (хіба що за особливим велінням Божим може покидати його ради нас). Підносячи молитву за померлого в роковину його смерті, ми виявляємо віру в те, що день смерті не є днем знищення душі, а днем народження її до нового, вічного життя. Велике значення для душі померлого має милостиня. Про це пише святитель Іоан Золотоуст: "Чималу користь померлим приносить милостиня, здійснена на спомин їх. Розкішний похорон — це не любов до померлого, а марнотратство. Коли хочеш поспівчувати померлому, покажу тобі інший спосіб поховання і навчу тебе покладати ризи, вбрання, гідні його, які прославляють його: це милостиня”. З дитинства пригадую, та й тепер записувала численні народні перекази про важливість милостині для померлих. Усяка милостиня іде на той світ, — вірять мої односельці. Коли часто сняться померлі родичі, необхідно подати старцям чи хлібину, чи пиріг, чи яблуко, щоб наситити померлого. Церкви в нашому селі не було, тож милостиня здебільшого замінювала і молитву, і панахиду, і Літургію. Часто можна було побачити на цвинтарі бабусю з вузликом, що роздає цукерки та печиво нам, дітворі. Вишні, черешні, суниці та полуниці, яблука й сливи, які садили на могилах спеціально, щоб діти їх об’їдали, — також своєрідна форма милостині. Поминальні обіди на похоронах і парастасах (дев’ятини, сороковини) також заміняли в ті часи молитву священика, якого в нас не було… Ніхто не вважав ті душі невідспіваними, за якими справляли обід! Важливість цього обіду розкривається в символічних образах народних переказів і легенд мого села. Ось одна жінка, наприклад, не справила дев’ятин, то приснилась їй мати і каже: "Всі люди снідали, а я не снідала — мені ніхто не приніс снідати!” Багато в селі було хворих старих людей — їм завжди приносили страву в мисках, а на Великдень — паски, пироги, крашанки. Обов’язковим було і ходіння на Проводи — заходили на цвинтар тими воротами, якими покійників заносять. "Тими ворітьми кожен живий до своїх померлих заходить, збоку не заходить, бо вони в цей день усі стоять в воротах і виглядають, хто прийде їх провідати…” Я завжди пам’ятала це, і якщо не мала змоги приїхати, то просила прощення в діда і в баби, які цього дня не дочекалися мене. У нашого народу існує й віра в те, що милостиня, яку дає сама людина, також буде перед душею "на тому світі”. У багатьох варіантах записані мною легенди про столи, що гнуться від наїдків та напитків у Царстві Небесному перед душею того, хто за життя подавав милостиню, а також порожні й застелені білою скатертиною перед тими, хто був жадібний і скупий. Особливо зворушлива оповідь моєї матері про невістку, яка, ховаючись від злої свекрухи, роздавала бідним сусідам харчі, а одного разу, коли їхня корова привела двох телят, подарувала їм на розплід телятко. Коли ж її чоловікові приснилося два столи: материн порожній, а на жінчиному всього є, ще й посередині золоте телятко лежить… Отже, наша милостиня в дні Проводів — це вияв християнської любові до померлих родичів. Душі померлих, які зійшли на землю у Великодню ніч, перебувають із нами до наступного понеділка чи вівторка, після чого їх проводжають назад. Давньослов’янське Радуниця (Радоніца) означає радість (деякі дослідники пов’язують із латинським radio- (сяяти) та radins- (промінь), тобто торжество світла. В цьому і є найголовніший смисл християнського поминання померлих, душі яких перейшли у сферу світла, і те Світло уособлює воскреслий Христос.