У 80-х роках жiнки з усього свiту започаткували активний мiжнародний рух за права жiнок. Наслiдки цiєї дiяльностi особливо вiдчутнi на мiжнародному рiвнi. Держави вперше в iсторiї виявили пiдтримку захисту прав жiнок i визнали його своїм «високопріоритетним завданням». Масове використання зґвалтування було визнано за тактичну зброю у війні, його переслідування було включено до обов’язків спеціальних кримінальних трибуналів.

Однак, незважаючи на багатообіцяючі зміни в міжнародному праві та практиці, жінки з усього світу ще стикаються з повсякденною реальністю. Крім того, їм часто бракує засобів та знань, необхідних для використання системи прав людини, для боротьби проти зловживань.
Чимало жінок не знають про жіночий рух або сприймають його як щось абстрактне, що їх не стосується. Хоча активна діяльність протягом останнього десятиліття зробила права жінок більш окресленими, зараз завдання полягає в тому, щоб зробити їх більш досяжними.
Існує 3 головні причини привернення уваги до загальнолюдських прав жінок:
1) необхідність інформувати жінок про те, що вони мають права людини та повинні їх використовувати,
2) необхiднiсть оприлюднювати випадки порушення прав на пiдставi гендеру та боротися з ними,
3) необхiднiсть сформувати нову практику прав людини, яка повнiстю вирiшуватиме питання загальнолюдських прав жiнок.
Гендер — соцiокультурна кате-горiя та колективнi уявлення, завдяки яким бiологiчнi вiдмiнностi статей переводяться на мову соцiальної та культурної дифе-ренцiацiї. Поняття гендер походить вiд грецького «генос» («Походження», «матерiальний носiй спадковостi», «той, що народжує»). Термiн «гендер» введено в соцiальнi науки Енн Оклей в 70-ті роки ХХ столiття. Соцiологи проводять рiзницю мiж чоловiком та жiнкою за такими ознаками: бiологiчна стать, гендерна iдентифiкацiя, гендернi ролi. Гендер має соцiальний та правовий аспект. Основою правового статусу особистостi є її фактичний соцiальний статус, тобто реальний стан людини в суспiльствi. Право вводить цей стан в законодавчi рамки. В соцiальному вiдношеннi статус являє собою певну систему соцiальних можливостей людини.
Гендерна рiвнiсть є однiєю з ознак правової держави. Держава зобов’язана забезпечувати дотримання прав людини, передбачених мiжнародним законодавством. Тоталiтарна система реально пiдтримувала гендерну рiвнiсть. Кiлькiсть жiнок-iнженерiв дорiвнювала кiлькостi чоловiкiв. На орбiту Радянський Союз вiдправив жiнок одразу пiсля чоловiкiв. У радянськi часи жiнки займали пости керiвникiв пiдприємств та директорiв установ. Але працюючи iнженерами та директорами, жiнки були змушенi тягнути на собі тягар домашнього господарства та виховання дiтей. Середньостатистична радянська дружина вiдпрацьовувала 8 годин на виробництвi (нерiдко шкiдливому, оскiльки робота там краще оплачувалася та дозволяла ранiше пiти на пенсiю), проводила ще 1,5 години в громадському транспортi, а потiм вiдпрацьовувала 5-7 годин біля плити, з дiтьми або за пранням.
Яким же є становище жiнок в Українi на сьогоднiшнiй день? Основною проблемою є декларативний характер гендерної рiвностi та формальнiсть прав жiнок. Реальна ситуацiя в цiлому є прямо протилежною правовим нормам.
На шляху до встановлення гендерної рiвностi у нашому суспiльствi стоять наступнi чинники:
стереотипи масової свiдо-мостi, якi i досi розглядають жiнку як слабку у порiвняннi з чоловiком iстоту, яка є другорядною в суспiльному, полiтичному та економiчному життi, чоловiча iдеологiя є продуктом тоталiтарної системи, але виховання спроможне змiнити гендерну ментальнiсть;
кризова економiчна ситуацiя (i особливо безробiття, яке нерiдко штовхає жiнок на заробiтчанство, що нерiдко призводить то продажу жiнок та подальшої сексуальної експлуатацiї);
слаборозвинуте громадянське суспiльство, у тому числi пасивнiсть жiночих органiзацiй та окремих жiнок у вiдстоюваннi своїх законних прав та свобод.
Основними жiночими проблемами є домашнє насильство, проституцiя та торгiвля жiнками, наркоманiя, вiдсутнiсть послiдовної державної полiтики у цiй сферi. Особливої гостроти набула проблема сексуальних зазiхань, якi вважаються нормою у стосунках мiж керiвниками-чоловiками та пiдлеглими-жiнками.
Чинне законодавство de jure гарантує чоловiкам та жiнкам України рiвнi права та можливостi, але наскiльки вони реально допомагають жiнкам вiдчути себе вiльними та рiвними в полiтичнiй, культурнiй, соцiальнiй, економiчнiй сферi, в працевлаштуваннi та в повсякденному життi?
Принцип гендерної рiвностi закрiплений у Конституцiї України. Стаття 3 Конституцiї закрiплює рiвнiсть чоловiкiв та жiнок в усiх сферах життя. Окрiм даної норми гендерної рiвностi торкаються ст.21, 24, 51. Частина третя ст. 24 Конституцiї України безпосередньо присвячена подоланню дискримiнацiї стосовно жiнок в Українi та наголошує на тому, що рiвнiсть прав жiнок i чоловiкiв забезпечується: наданням жiнкам рiвних з чоловiками можливостей у громадсько-полiтичнiй та культурнiй дiяльностi, у здобуттi освiти та професiйнiй пiдготовцi, у працi та винагородi за неї i так далi. Але вiдповiдно до законодавства лише жiнкам надається можливiсть поєднувати працю з материнством. Законодавчо чоловiки позбавленi такої можливостi. Такий пiдхiд є характерною iлюстрацiєю формального розумiння принципу гендерної рiвностi.
Окрiм цього Україна ратифiкувала Конвенцiю про лiквiдацiю усiх форм дискримiнацiї щодо жiнок 1979 року, Конвенцiя №156 про працюючих з сiмейними обов’язками, пiдсумковi документи Всесвiтньої конференцiї з прав людини (Вiдень, 1993 р.), Конвенцiю про лiквiдацiю насильства щодо жiнок, Конвенцiю про громадянськi та полiтичнi права, Конвенцiю про соцiальнi, економiчнi та культурнi права (1976 року).
Наскiльки цi нормативнi акти вплинули на розвиток гендерної рiвностi в нашiй країнi? По-перше, вони носять виключно декларативний характер та не забезпеченi механiзмами реалiзацiї, тобто фiнансовими та органiзацiйними ресурсами для забезпечення даних зобов’язань, по-друге, громадянське суспiльство в Українi на сьогоднiшнiй день, на жаль, не є силою, яка здатна вплинути на гендерну ситуацiю в країнi. Отож, законодавче закрiплення гендерної рiвностi не допомогло жiнкам вiдчути себе бiльш рiвноправними. Реальне життя українських жiнок ще далеке вiд iдеалiв рiвноправ’я. Найбiльш вiдчутна гендерна нерiвнiсть у двох сферах — працi та зайнятостi у сферi полiтики.
Жiнка i влада. Прекрасна стать складає 53% населення країни, кiлькiсть жiночих органiзацiй росте, а кiлькiсть жiнок в органах влади зменшується. У часи Радянського Союзу тiльки одна жiнка займала пост мiнiстра — Катерина Фурцева. На сьогоднiшнiй день в Українi відразу після «помаранчевой» революції жінка злетіла на другу по значущості посаду в країні, але — це скоріше приємне виключення в ланцюзі довгих закономірностей. Та і доля шановної Юлії Володимирівни значною мірою демонструє нам, що навіть висока посада не страхує жінку, а скоріше сприяє якнайшвидшому попаданню під чоловічий тиск, сила якого наростає з геометричною прогресією пропорційно руху службовими сходами.
З розвитком у країнi ринкових вiдносин жiнки, як i всi громадяни, отримали можливiсть для вiдкриття власної справи. Доля жiнок у загальнiй кiлькостi пiдприємцiв складає 30%. В основному вони зайнятi в малому та середньому бiзнесi. У великому бiзнесi жiнки — рiдкiсть. Становлення жiночого бiзнесу в основному вiдбувається за рахунок iнiцiативи жiнок, а не як результат дiї спецiальних державних програм. Жiночий бiзнес орiєнтований в основному на роздрiбну торгiвлю, медицину, культуру та науку. Соцiологи стверджують, що жiнки у бiзнесi демонструють бiльшу схильнiсть до компромiсiв у взаємодiї з партнерами, бiльше враховують моральнi та етичнi принципи.
Але жiнки-пiдприємцi — лише незначна частка працюючих жiнок. Серед найманих працiвникiв показником дискримiнацiї є рiвень заробiтної плати. В цiлому рiвень жiночої заробiтної плати складає 2/3 чоловiчої. Гендерна нерiвнiсть в оплатi працi є прямим порушенням принципу рiвної оплати за рiвну працю. Майже в усiх галузях народного господарства жiнки займають низькооплачуванi посади. Всi цi роки на ринку працi простежується ще одна закономiрнiсть: чоловiки витiсняють жiнок з перспективних добре оплачуваних посад.
Вiдповiдно до Конвенцiї про лiквiдацiю усiх форм дискримiнацiї щодо жiнок дискримiнацiя визначається як «будь-яке розрiзнення, виняток або обмеження за ознакою статi, спрямоване на ослаблення чи зведення нанiвець визнання, використання чи здiйснення жiнками, незалежно вiд їхнього сiмейного стану, на пiдставi рiвноправностi чоловiкiв та жiнок, загальнолюдських прав та фундаментальних свобод у полiтичнiй, культурнiй, громадськiй та будь-якiй iншiй сферi (стаття 1).
Адже дискримiнацiя жiнок має мiсце в економiчнiй, полiтичнiй, культурній сферах нашого життя, та особливо в повсякденному життi. Однiєю з латентних проблем нашого суспiльства є домашнє насильство. Стаття 1 Декларацiї про Лiквiдацiю насильства щодо жiнок 1993 року визначає насильство як «будь-яку дiю насильства за статевою ознакою, що тягне чи може потягнути фiзичну, сексуальну чи психологiчну шкоду чи страждання жiнцi, включаючи спроби подiбних дiй, обмеження чи позбавлення волi, що має мiсце в публiчному чи приватному життi».
За неофiцiйними даними (офiцiйнi данi з цiєї проблеми вiдсутнi) кожна 5 жiнка в Українi є жертвою домашнього насильства. Фактично, в Українi до сьогоднiшнього дня немає реабiлiтацiйних центрiв для жертв домашнього насильства, якi стали нормою для цивiлiзованих країн. Квалiфiкована правова допомога є недоступною для бiльшостi жiнок, якi потрапили у скрутну ситуацiю. Органи внутрiшнiх справ обирають у подiбних ситуацiях тактику «невтручання у внутрiшньосiмейнi конфлiкти». Отже, виникає замкнене коло. Куди звернутися жертвi? Було б доцiльним посилити вiдповiдальнiсть за домашнє насильство та привернути увагу органiв внутрiшнiх справ на необхiднiсть вжиття виховних та запобiжних заходiв проти домашнього насильства. Адже попередити завжди легше, нiж врегулювати.
Традицiйнi стереотипи масової свiдомостi суттєво обмежують можливостi кар’єрного росту для жiнок та негативно впливають на їх сiмейнi стосунки як тiльки вони досягають перших успiхiв. При працевлаштуваннi у жiнок менше шансiв, нiж у чоловiкiв, отримати вакантне мiсце. До того ж нерiдко роботодавець зазначає, що конкурс оголошується виключно для чоловiкiв. Чи є така позицiя роботодавцiв виправданою? Так, дiйсно, жiнка може раптом пiти у декретну вiдпустку, у вiдпустку по догляду за дитиною, але чоловiки частiше вживають спиртне, що вiдбивається на виконаннi їх службових обов’язкiв. У жiнок i досi менше шансiв, нiж у чоловiкiв просунутися кар’єрними сходами. Жiнки, виконуючи однаковий, а iнодi i бiльший обсяг роботи, в порiвняннi з чоловiками отримують меншу заробiтну плату. Така очевидна нерiвнiсть позицiй жiнок та позицiй чоловiкiв на ринку працi призвела до фемiнiзацiї бiдностi. Сьогоднi кожна третя жiнка має рiвень доходiв, що дорiвнює прожитковому рiвню. Жiнки складають бiльшiсть у найбiльш соцiально-незахищених категорiях громадян: пенсiонери, безробiтнi, працюючі у бюджетнiй сферi. Скрутне матерiальне становище нерiдко штовхає жiнок на заробiтчанство, вони їдуть в основному нелегально, залишаючи малолiтнiх дiтей на своїх родичiв, що нерiдко означає — напризволяще. Окрiм того, як правило, нашi спiввiтчизницi змушенi перебувати за кордоном у нелегальному статусi, що нерiдко призводить до негативних наслiдкiв — жiнки стають об’єктом продажу та подальшої сексуальної експлуатацiї.
Слiд вiдзначити, дiяльнiсть третього сектора суспiльства, спрямовану на вирiшення жiночих проблем. Однак, їх дiяльнiсть є нескоординованою та за вiдсутностi послiдовної державної жiночої полiтики подiбнi до краплi у морi. До того ж українськi громадськi органiзацiї в основному здiйснюють свої проекти за рахунок закордонних донорських органiзацiй.
Отже, змiни у становищi жiнок в Українi можливi лише за умови послiдовної державної гендерної полiтики у цiй сферi.
Алла Воробйова,
провідний спеціаліст