Виховувати повагу до людей, які в роки війни захищали і боронили нашу землю від ворогів треба розпочинати ще з першого класу. Так напередодні 65-річниці Великої Перемоги учні початкових класів Немиринецької школи послухали розповідь про життєвий та бойовий шлях Миколи Петровича Нікітенка. На зустріч із школярами завітала донька ветерана Людмила Миколаївна Сіротка. Ось що вона нам розповіла.
Микола Петрович Нікітенко народився 13 жовтня 1925 року в Немиринцях у простій селянській родині. Мама Доминія Петрівна працювала у колгоспі, а батько Петро Никифорович – секретарем сільської ради. Як і всі діти у той час Миколка бігав босоніж з однолітками калюжами, пас корови (адже тоді череди не було), грався.
Та не довго продовжувалося це щасливе дитинство. Адже коли Миколі виповнилося 16 років, – розпочалася Велика Вітчизняна війна. Коли хлопцеві було 17 з половиною років він був призваний до радянського війська, а саме в навчальний піхотний полк міста Казані. Після закінчення навчання воював на фронті у Естонії. Звільнивши від ворогів Ригу, полк у якому воював Микола Петрович відправили у Варшаву, а пізніше форсував річку Одер. Командири побачили в Миколі юнацький запал і справжню українську кров, адже він не боявся ніяких труднощів, завжди підтримував у важку хвилину товаришів. Мабуть, тому й ви-рішили відправити хлопця у розвідувальну роту – розвідником. Не раз доводилося юному солдатові повзти на животі болотами. Життя розвідника завжди було під загрозою, проте незважаючи на всі труднощі Микола Петрович залишився живим і разом із розвідротою звільняв Берлін.
З великою радістю зустрічав разом із своїми товаришами день Великої Перемоги у Німеччині. Рідна земля чекала воїна додому. Цвіли сади, буяли трави, дома у батьків майоріли червоні тюльпани, якими мама зустрічала сина з війни. Та доля розпорядилася по-іншому… Микола ще мав чотири роки відслужити строкової служби в армії. Тому молодий воїн залишається служити в Німеччині в центральній 49 базі розвідувальної роти у м.Молотов.
Змужнілим і сильним у 1949 році повернувся в рідні краї справжній український солдат Микола Нікітенко. Одразу ж взявся за роботу. Спочатку працював піонервожатим у Немиринецькій школі, а пізніше – секретарем тут же.
Всі оточуючі, а особливо діти, любили і поважали молодого вожатого та найбільше дітлахи про війну розпитували.
Всім серцем покохала гарного солдата красуня Раїса. Молодята у 1951 році побралися. Першою радістю в сім’ї було народження донечки Тетянки (1952 року), а згодом і Людмили (в 1956 р). В 1959 році сім’я Нікітенків поповнилася ще й синочком Миколою.
Підростали діти, будували хату… Місце роботи змінив і Микола Петрович – пішов працювати завгоспом у колгосп «Перемога». Трудові будні і роки проходили швидко. Отак і прийшов час йти на заслужений відпочинок.
Затишними зимовими вечорами дістає Микола Петрович свої нагороди (а у нього їх багато) і згадує, що орден «Слави» ІІІ ступеня і медаль «За відвагу» одержав у Німеччині. А інші нагороди – орден «Червоного прапора», «Червоної зірки», «За мужність» та орден «Великої Вітчизняної війни» отримав за різні подвиги на фронті. Скільки є ще медалей! Дивиться на них наш герой і згадує воєнні і повоєнні будні і свята, мимоволі в пам’яті зринають роки юності, які обпаленні війною були нелегкими.
Зараз Микола Петрович живе зі своєю половинкою Раїсою Лукічною в гарному ошатному будинку. Кожного дня чекають на дітей. А вони навідуються часто, адже Коля і Люда живуть у Немиринцях, мають власні сім’ї. Лише старша Тетяна живе далеко від батьків у Прикарпатті. Однак і вона телефонує до батьків кожного дня.Частенько до дідуся і бабусі приходять внуки та правнуки. Найчастіше прибігає внучка Алінка. Розповість стареньким щось цікаве, принесе їм солодощів, порадує добрим словом.
Напередодні 65-річниці Великої Перемоги від себе особисто і від всіх вчителів та учнів школи бажаю Миколі Петровичу міцного здоров’я, радості від дітей, онуків і правнуків, подяки від односельчан за те, що вони можуть вчитися, жити і працювати на рідній землі, дякуючи всім тим, хто боронив її від ворога. Низький уклін Вам, дорогий ветеране! Хай Вас Бог охороняє від всяких бід.
Наталія Сіра,
вчитель початкових класів Немиринецької ЗОШ