Понад 36 років пропрацювала бухгалтером в одному господарстві, спочатку в колгоспі ім.Леніна, а сьогодні в СВК «Ружинський», Марія Савівна Огійчук. Букви, цифри, розрахунки, малі і великі суми грошей, точний облік зерна, кормів, тварин, молока – все це пройшло через її розум та серце, закарбувалося в пам’яті і глибоко запало в душу. Такою є бухгалтерська робота. Щоденно вести облік, робити аналіз, економити, заощаджувати, оскільки суть її полягає в тому, аби скрупульозно все рахувати. Безумовно, це допомагає керівнику у його повсякденній роботі, оскільки, тільки завдяки обліку можна побачити реальну картину, стан справ у господарстві. Марія Савівна любить свою роботу, а тому, не зважаючи на чималі вже літа, продовжує трудитися. Вона обіймає посаду заступника головного бухгалтера.
Розпочинала свій трудовий шлях 1971 року рахівником у місцевому колгоспі с.Березянка, а через два роки переїхала в Ружин на постійне місце проживання. Тут влаштувалася на роботу. Звідси і потяглись її справжні трудові та життєві шляхи – дороги, якими гідно пройшла разом із чоловіком Олександром Дмитровичем Огійчуком, працюючи в колгоспі упродовж тридцяти семи років.
Народилась і вирола в Мовчанівці. Тут закінчила школу, пізніше поступила на навчання в Житомирський землеупорядний технікум, філія якого базувалась в Яруні Новоград–Волинського району. Після закінчення навчання була направлена на роботу в Березянку.
Гай-гай як давно це було. Короткі дівочі недоспані ночі, перший поцілунок і перше кохання. А як журно щеміло серце від подиху весни, запаху квітів, трав, зустрічей із своїм майбутнім чоловіком. Так співпало, що Марія винаймала квартиру на тій вулиці, де проживав її майбутній чоловік. Невдовзі побралися і спільно у злагоді, взаємопорозумінні прожили усі ці роки. І хоча й бідно жили тоді люди, – згадує Марія Савівна, – оскільки не вистачало найнеобхіднішого – харчів, одежі, житла. Чи то від біди та горя, що пережили під час війни та повоєнних років, але люди тоді були привітнішими. Було натхнення до роботи, плекались надії, сподівання, вистачало і радості у повсякденному житті. Скрізь панувала товариська атмосфера, повага до старших та людей праці. А як тоді жінки співали, як гуртувалися, працюючи з ранку до вечора на колгоспному полі, як толокою допомагали одні одним. І головне, вірили у краще майбутнє своїх дітей, їхню щасливу долю, тому і працювали не покладаючи рук. Все довелось пережити, перенести на свох плечах і воно залишилось у пам’яті на все життя. Разом з чоловіком Олександром Дмитровичем народили і виховали двох дочок Таню і Наталію, які закінчили Житомирський педагогічний університет, дали їм путівки в життя, одружили, дочекались онуків і сьогодні радіють їхнім успіхам. Адже є для кого жити і працювати. А оскільки подружжя Огійчуків з діда–прадіда хлібороби, тому і не цураються важкої фізичної праці на землі. Корови, свині гуси, кролі, кури та ще і пасіка на доданок – ось далеко не повний перелік того, що утримуть вони у своєму підсобному господарстві. Живуть, як і більшість трудолюбивих людей, які добре розуміють: якщо немає нічого в хліві і на городі, то не буде і в господі. Живуть добре, по мірі можливостей допомагають дітям та онукам.
За час багаторічної праці у господарстві Марія Савівна здобула шану та повагу у трудовому колективі, користується заслуженим авторитетом. Про неї схвально відгукується керівництво господарства, яке неодноразово відзначало її грамотами та цінними подарунками. А в 2007 році, під час святкування 85-річного ювілею господарства, колишній перший секретар Ружинського райкому Компартії України Михайло Андрійович Чигир за чесну багаторічну сумлінну працю вручив Марії Савівні Грамоту облдержадміністрації та іменний годинник. Цей па-м’ятний сувенір навіює спогади про давно минулі події, робочі будні, успіхи у роботі.
Василь Копач