Орденом «За мужність» нагороджена нещодавно мешканка с.Березянка Агата Трохимівна Мельничук, яка у роки Великої Вітчизняної війни надала притулок дівчинці з єврейської родини.
Роки війни позбавили Агату Трохимівну опори у житті — на фронті безвісти пропали її чоловік та брат, але все ж війна не позбавила її милосердя та віри у добро. Коли маленька Люба — дівчинка, яка шукала притулку у Березянці, добилася до будинку Агати Трохимівни, жінка не могла не впустити дитину у свій дім, не обігріти її. 
Дитина белькотіла на івриті і майже жодного слова не знала українською. У роки війни переховування євреїв загрожувало загибеллю всій родині, тому ніхто й не наважувався прихистити Любу у себе. Дівчинка йшла пішки із Сквири, де на її очах розстріляли сотні євреїв, в тому числі й її батьків. Перелякане, голодне та розхристане дитя бігло світ за очі, але люди боялися надати їй притулок. Пройшовши кілька сіл Сквирського району, вона опинилася у Березянці.
Серце Агати Трохимівни завмирало від страху за трьох рідних дітей, коли зна-йомі попереджали її про небезпеку переховування єврейської дитини. «Але я на неї подивлюся — все одно, як мою рідну дитину наказують прогнати…», — пригадує жінка. Так Люба прожила у Агати Трохимівни близько року, майже досконало вивчила українську мову. Коли ж на порозі будинку Агати Трохимівни з’явилися поліцаї з Ружина, від страху серце хололо в грудях, але жінка вперто доводила їм, що дівчинка ця — українка.
Дитину все ж забрали до комендатури. Довго її допитували, але вона відповідала щирою українською мовою, жодного разу не запнулася. Поліцаї не йняли віри, що вона українка, подали запит до сільського старости Березянки, але він підтримав Агату Трохимівну, дав їй хорошу характеристику, і дівчинку не стратили. І хоча вона не змогла повернутися до Агати Трохимівни — її залишили пасти гусей при господарстві комендатури, але вона могла провідувати свою рятівницю. Відтоді ж як Люба повернулася до комендатури після коротких «канікул», про її долю Агата Трохимівна більше нічого не знала, аж поки сама врятована не розшукала її через багато років.
Сьогодні Любов Адамівна Володарська, яка нині проживає в Ізраїлі, підтримує зв’язок із родиною своєї рятівниці Агати Трохимівни. Сама Любов Адамівна і її сім’я щиро вдячні за порятунок мужній жінці з Березянки, яка не побоялася прихистити у роки війни єврейську дитину та навчила її української мови, врятувавши її життя.
Людмила БУДКО