Цікаву зустріч з ветераном і учасником бойових дій Василем Давидовичем Левчуком провели учні та вчителі початкових класів Немиринецької школи. На зустріч завітала дружина ветерана – Надія Тихонівна. Багато цікавого розповіла про життєвий та трудовий шлях Василя Давидовича.
Народився Василь Давидович 30 січня 1921 року в селі Тихий Хутір Жашківського району Черкаської області. Сім’я була не із заможних, адже у ній росло четверо дітей. Батько працював ветеринарним лікарем, а мама була домогосподаркою.
Коли юнакові виповнилось 17 років, він пішов працювати апаратником на спиртовий завод, що у місті Красний Кут Богодухівського району Харківської області.
У 1939 році хлопця призвали до лав Червоної армії. Відбував службу Василь на Далекому Сході у місті Спаськ Дальний, де і застала його війна 1941-1945 років.
З початком війни у 1941 році 109 артилерійський полк, де служив Василь Давидович, перевели під Ленінград, а пізніше у Мурманськ.
Молодий боєць зарекомендував себе відважним, освідченим та розумним солдатом. І у 1943 році його приймають у Комуністичну партію.
Перемогу Василь Давидович зустрів в Угорщині у складі 24 гвардійської Дніпродзержинської Червонопрапорної орденів Суворова і Кутузова артилерійської бригади, визволяючи братні народи від ворогів.
А у 1945 році Василь Давидович демобілізувався з міста Махачкала.
За роки війни кітель молодого бійця прикрасили медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Радянського Заполяр’я».
Коли повернувся, у 1946 році, працював секретарем заводоуправління Червонського цукрового заводу Андрушівського району Житомирської області. Згодом райком партії призначив його секретарем парторганізації Червонського спиртзаводу, де Василь Давидович працював начальником спиртового відділу.
Побачивши керівні здібності В.Левчука, райком партії призначає його директором Андрушівського маслозаводу, а пізніше Київський спиртотрест призначив його начальником відділу сировини Червонослободського спиртзаводу Мака-рівського району Київської області.
У 1963 році за наказом Міністерства Василь Давидович був призначений директором Немиринецького спиртзаводу. Після його призначення стрімко почав зростати рівень виробництва, почали відкриватися нові цехи розливу напоїв.
У 1981 році Василь Давидович вийшов на заслужений відпочинок, але замінити його на посаді не було ким. Тому і продовжував чоловік працювати аж до 1986 року.
Зараз Василь Давидович живе разом з дружиною в затишному будинку поблизу заводу. Надія Тихонівна справжня господиня, тому біля їхнього будинку завжди чисто і затишно. На вихідні до рідного гніздечка приїжджають діти, які зігрівають стареньких батьків своєю любов’ю і добротою.
Від всіх учнів та вчителів школи прийміть, Василю Давидовичу, щирі вітання зі святом Великої Перемоги і ці слова, які ми адресуємо Вам:
Хоч Ви вже сивочолі
І зморшки на лиці,
Та просимо ми в Бога
Здоров’я Вам в житті.
В травневу теплу днину
Зігріє сонце Вас,
На мить одну-єдину
Війну відішле у
минулий час.
Щоб Ви життю раділи
І тішились дітьми,
Щоб все, що Ви хотіли,
Збулося в них в житті.
Щоб не було ніколи
На цій землі війни,
Щоб діти йшли до школи
Й всміхалися весні.

Н.О.СІРА,
вчителька початкових класів Немиринецької школи