За кілька тижнів у школах відлунають срібні переливи Останнього дзвінка. А дорослі розпочнуть думати-гадати, де взяти грошей на ремонт класів, систем опалення, вікон і дверей, як полатати дах і замінити підлогу. Словом, турбот освітянам, батькам і представникам влади вистачає.
З року в рік постає одна й та ж проблема: дітей все меншає, кількість навчальних приміщень залишається однаковою, а ціни на газ, електроенергію, будівельні матеріали ростуть так, що за ними й не встежиш. Торік за парти в нашому районі сіло 3174 школярі, а у наступному їх буде на 234 менше. А навчальних закладів, які треба опалювати, освітлювати, фарбувати, як було двадцять дев’ять десятиліття тому, так і є до сьогодні. Подекуди класні кімнати просто порожні.
Виходить, що менше учнів навчається у школі, то більше затрачається грошей на їхнє навчання. Приміром, у Вербівці це 17 тисяч 318 гривень на кожного з 20 учнів, а в Ружині – 4759 гривень на кожного з 659 гімназистів. Щоправда, це не означає, що в освіту кожної дитини вкладено стільки грошей. Ці цифри говорять лиш про те, скільки було витрачено на оплату праці вчителів, молодшого обслуговуючого персоналу, опалення, електроенергію, харчування тощо. Звісно, якби витратити стільки грошей на учнів, тоді можна було б і комп’ютер кожному купити, і навіть електронні книги.
Але справа не в економії кількох тисяч державних (тобто наших з вами) гривень. Хай би навіть мільйони йшли на кожну дитину, аби лиш її гарно вчили. Однак, оті затрати жодним чином не впливають на рівень освіти. Про це свідчать результати моніторингу навчальних закладів Міносвіти. Серед лідерів у нашому районі за минулий навчальний рік названо зовсім інші школи: Чорнорудську та Ягнятинську ЗОШ І-ІІІ ступенів, а також Малочернявську, Зарічанську та Чорнорудську ЗОШ І-ІІ ступенів.
Виникає питання: у що вкладаються кошти, які повинні б спрямовуватися на освіту дітей? І як зробити так, щоб вони використовувалися ефективно?
Та поки держава думає, місцеві громади мусять шукати вихід із ситуації вже сьогодні. В рамках проекту «Рівний доступ до якісної освіти в Україні» відділ освіти РДА розробив Програму оптимізації мережі навчальних закладів Ружинщини на 2010-2011 роки, яку затвердили нещодавно на сесії районна рада.
Навчені гірким досвідом 10-15-річної давності, коли закрили більшість дитсадків, мешканці Ружинщини співвідносять поняття «оптимізація» саме із закриттям шкіл. Сьогодні лише 56 відсотків дітей району відвідують садочки. І не тому, що батьки не віддають дітей на виховання, а тому що нікуди їх віддавати. Тепер можновладці чухають потилиці, як систему дошкільної освіти повернути до життя.
Часто чуємо: «Поки є в селі школа – воно живе». І справді, сьогодні саме сільська школа стала освітнім і культурним центром життя громади. Клуби, бібліотеки здебільшого втратили своє призначення «нести культуру в маси». Майже все життя у селі обертається навколо школи, закриють її – і громада приречена.
Наразі освітяни пропонують утворити дванадцять навчальних округів на базі гімназій та загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступенів, покликаних стати серцем життя громад. Кожен учень зміг би всебічно розвиватися за таких умов, оскільки до округу крім базової та дочірньої шкіл можуть долучитися установи культури, охорони здоров’я, фізкультури і спорту.
Для базового закладу таке нововведення – одні беззаперечні плюси. Адже тут має бути все найкраще – від підручників до педагогів. Напевно, кожен тато і мама прагнуть, аби їх дитина отримала хороші знання.
Та сьогодні якість освіти залежить не тільки від вчителя, а й від тієї матеріально-технічної бази, яка є в школі. Приміром, нові комп’ютерні класи з виходом у мережу Інтернет є тільки у школах І-ІІІ ступенів, всього у чотирьох дев’ятирічках – є нові комп’ютери, а мультимедійні комплекси лише у гімназіях. Правда й те, що у школах не вистачає підручників, не укомплектовані класи фізики, хімії, біології, кабінети трудового навчання. Наочні матеріали педагогам частенько доводиться купувати за власні кошти. І навіть найрозумніша дитина втрачає можливість вивчити щось нове, ступити на крок далі у своєму розвитку.
Тут би державі підтримати сільські школи, створити однаково хороші умови для всіх. Та натомість наражаємося на черговий ризик. Дочірні заклади нових навчальних округів у порівнянні з базовими можуть отримувати необхідне устаткування за залишковим принципом. Як відомо, грошей на все не вистачає.
Хоча, якщо школи не об’єднаються, діти не отримають можливості вибрати профіль навчання у старших класах. Навіть у найбільших школах немає достатньо учнів, щоб запровадити хоча б два освітні профілі, а тому обирають котрийсь один, або ж так званий «універсальний». Та якщо в класі 2-3 учні, все одно хтось краще пише твори, а інший – розв’язує задачі. Позбавивши дитину вибору, ми певною мірою не даємо їй можливості розвиватися у тому напрямі, який їй до душі. Звідси – неправильно вибрані професії, небажання працювати за освітою, складний і тривалий шлях пошуку свого місця під сонцем.
Програмою реорганізації передбачено перетворити Березянську, Голубівську, Крилівську та Вільнопільську ЗОШ І-ІІІ ступенів у дев’ятирічки. А у Шпичинцях, Вербівці та Дерганівці планують залишити лиш початкові класи. Як зауважив начальник відділу освіти РДА В.Г.Федорчук, останні два роки учні масово йдуть після дев’ятого класу в коледжі, училища, де мають змогу здобувати спеціальну освіту, а потім продовжувати навчання у вузах. Тому у старших класах невеличких шкіл учнів залишається ще менше. Та й вчителі не дуже хочуть їхати працювати у віддалені школи, часто педагогам доводиться викладати по 2-3 різних предмети, ба навіть освоювати їх разом із учнями.
Однак жодного навчального закладу закривати не передбачено. Навпаки, відділ освіти пропонує створити комплекси школа-сад у Крилівці, Шпичинцях та Вербівці. На будівництво приміщень для дитсадків немає коштів, класи у малокомплектних школах порожніють. Діти, на щастя, народжуються і ростуть. Батьки мусять працювати, а малеча – готуватися до школи. Тож створення таких комплексів, мабуть, найбільш логічне вирішення проблеми. Та й практика вже є – у Огіївці, Княжиках, Городку, Зарудинцях, Мовчанівці школярі і дошкільнята мирно «співмешкають» у одному приміщенні.
Повертаємось до того, що школа – центр життя громади. Тож переважне право вирішувати, чи її реорганізувати, чи закрити, чи залишити, як є, надано саме громаді. Люди повинні гуртом вирішити долю навчального закладу, розташованого в селі.
– Щоб досягнути реальних зрушень, – наголошує заступник голови РДА О.В.Кирилюк, – мова мусить йти про кардинальні зміни. На мою думку, законом повинна бути чітко прописана норма, скільки учнів має навчатися у школах І-ІІ і І-ІІІ ступенів. Наприклад, у Городоцькій школі створено найкращі умови, а учнів вкрай мало. Тому для того, щоб справді щось змінити у системі освіти, потрібно створити однаково добрі стартові умови для усіх шкіл і чітко виписати в законі норми щодо кількості школярів. Тоді між школами буде конкуренція, вони будуть боротися за учня, забезпечуючи йому високий рівень знань.
Звісно, тато й мама хочуть, щоб їх діти мали хорошу освіту, а потім гарну роботу. Але крім того, батьки ще й дбають про безпеку своїх дітей. І ось тут на перший план виходить проблема якості наших доріг, якими дітей возитимуть на навчання, і наявність транспорту. Щоб повною мірою забезпечити підвіз дітей у школи відділу освіти потрібно придбати ще, як мінімум, п’ять автобусів. Наразі їх є 7, з них тільки два придбані за державною програмою «Шкільний автобус», решта – «у віці» 20-25 років.
– Поки не будуть відремонтовані дороги і придбаний транспорт, запровадження Програми оптимізації не бажане, – застерігає начальник відділу освіти РДА В.Г.Федорчук. – Адже безпека дітей – понад усе.
Якщо почати реалізовувати програму до того, як будуть збудовані нормальні дороги і куплені хороші автобуси для підвозу дітей, це буде рівносильне спорудженню будинку без закладення міцного фундаменту. Може бути гарно, але дуже небезпечно.
Тож нині діюча мережа освітніх закладів потребує змін, які б враховували потреби і особливості регіону. І впроваджувати ці зміни варто задля того, аби учні мали рівний доступ до якісної освіти, здобували міцні сучасні знання. Однак це можливе тільки за державної підтримки і участі органів місцевого самоврядування. Громада, даючи дозвіл на реформу, має бути впевнена у безпеці дітей та у тому, що інновації позитивно вплинуть на якість освіти.