21 лютого світ відзначав Міжнародний День рідної мови, який було запроваджений ЮНЕСКО у 2000 році. Метою цього свята стала підтримка та привернення уваги до мов народів світу, які близькі до зникнення. А нині на планеті Земля розмовляють 6000 мовами! Як цікаво, що ми такі різні. І як приємно та почесно, що українська мова за милозвучністю та багатством своїх барв посідає ІІ місце в рейтингу мов світу після італійської.
То хіба ж ми маємо право нехтувати мовою Т.Шевченка та Лесі Українки, І.Франка та В.Сосюри? Плекаймо самоцвіти відтінків слова, шліфуймо мовлення до ніжного чистого звучання гірського кришталю, щоб кожне слово нашої мови увібрало в себе веселку кольорів народної мудрості, історичної пам’яті та іскрометного гумору української нації.
У Зарічанській загальноосвітній школі з нагоди Дня рідної мови було проведено турнір «Я люблю Україну». У цікавому двобої брали участь дві команди: «Патріотів» та «Юних українців», до складу яких входили учні 7,8 і 9 класів.
У конкурсі «Мова мовою чисел» команди змагались у обізнаності щодо кількісного багатства української мови. Конкурс «Пісенна спадщина» передбачав знання учасниками пісенної скарбниці нашого народу. У конкурсі «Мудра мово моя…» члени команд показали свої знання у орфографії складних слів. Наступний конкурс – «Шануймося, бо ми українці» – перевірив уміння учасників ту-рніру перекладати з російської мови на українську. Примусив помізкувати команди конкурс «Через терміни – до знань». А у конкурсі, що мав назву «Українські соловейки», капітани команд Віра Бринзюк і Ярослав Кадиков засобами міміки й жестів яскраво представили прізвища українських письменників, які відгадували команди.
Конкурс «Вірю-не вірю» став екзаменом для команд на інтуїцію та логіку. У «Дуелі капітанів» лідери команд продемонстрували своє знання діалектних та застарілих слів нашої мови.
У жвавому цікавому турнірі перемогу з рахунком 69:70 виборола команда «Патріотів». Такий невеликий відрив між командами є свідченням того, що сучасне молоде покоління українців любить і поважає мову своєї держави. А отже, не перевелись «славних прадідів великих» правнуки розумні. Україна має майбутнє. І воно буде у неї доти, доки її діти розмовлятимуть українською мовою, шануватимуть її звичаї та традиції, бо «допоки існує мова – є народ, немає мови – немає народу більше». Отож шануймося, бо ми – українці.
Алла Кадикова