Самовіддана праця у важкі часи після окупації

У часи окупації протягом дев’ятиста днів перебували німецькі загарбники у селі Бистрик. Всякого довелося натерпітися жителям села. Про жахи окупації важко розповідати, важко згадувати – у кожної родини був свій жах і свій біль. Наприкінці 1943 року радянські війська визволили наш район, минуло жахіття окупації і для Бистрика. Та господарство у селі було суцільною руїною, тому з перших днів визволення люди почали відбудовувати все, що було зруйноване загарбниками.
Для початку селяни створили 5 рільничих бригад, а очолив колгосп колишній вчитель В.Матківський. Завгоспом став Я.Ревунець, працювали агроном В.Пушенко, зоотехнік К.Сівоздрав, бригадири М.Осадчий, Г.Мороз, Д.Столітній. До роботи прийшли досвідчені організатори, які залучили до відбудови господарства все село. Ми працювали тоді «кутками»: ковалівський, пеньківський, бистрицький, заставний. Бригадири щоденно ходили від хати до хати, долаючи по 3-4 кілометри, доручали певну ланку роботи. Потім це доручили ланковим 25 ланок села.
Підіймати господарство з руїн було надзвичайно важко: людям доводилося докладати неймовірних зусиль, оскільки не було ні техніки, ні тяглової сили. Ми боронували землю власними коровами. Неможливо було спокійно дивитися як наші годувальниці тягнуть борони, як важко одсапують корови у борозні, спотикаються знесилені жінки-вдови – сльози наверталися на очі. Але вибору у нас не було. Тому працювали на оранці, незважаючи на втому, Ніна Брицька, Югина Данилишина, Марія Тищук, Ольга Шокал, Соловія Загороднюк, Явдоха Конончук.
Згодом трактористи-машиністи В.Гребінь, Т.Гребінь десь доп’яли деталі і самотужки складали трактори і молотарки. Люди трудились дружно і наполегливо, незважаючи на злигодні і заробітки-«палички». Працьовиті сім’ї Василя Гребіня, Івана Гладишка, Івана Осадчого, Карпа Ямкового, Федора Гладишка та багатьох-багатьох інших поклали всі сили на відбудову села.
Пізніше колгосп очолив Лука Антонович Оксимчук. Високі врожаї цукрових буряків почали одержувати ланки Явдохи Конончук, Килини Капарчук, Ганни Мороз. Ми працювали так, що до вечора спини не відчували, голодні були і холодні, не було ні одягу нормального, ні взуття, але були веселі. Бувало, йде ланка з поля, а пісня лине над селом, наче ранковим серпанком оповиває та чарує і великих, і малих…
Працювали самовіддано і тваринники. Як не згадати працю доярок Ганни Капарчук, Ольги Загороднюк, Галини Загороднюк, Марії Гнатюк, Марини Тищук, Антоніни Кравчук. Доярки отримували по шматочку мила на місяць, щоб прати марлеві цідилки, а дівчата ще й корів своїх вичистять, доглянуть, — щоб гарні були. З дому приносили лушпайки з картоплі, якісь висівки — все коровам, аби не знижувались надої.
Саме завдяки такій самовідданості у праці наш колгосп займав завжди перші місця в області в усіх галузях. До нашого села приїздили кореспонденти з республіки та всесоюзних газет.
Сто тридцять вісім комсомольців працювало так, що сьогодні не кожен може осягнути їх наполегливості. Адже коли було потрібно загатити греблю, протягом дня треба було 40 разів на плечах занести глину, і кожен з них мав відпрацювати по 9 днів. Працювали вартами — 40 варт протягом року. Якщо випадала варта, то роботу розпочинати доводилось о шостій ранку, а у колгоспі у цей час вже звучала музика…
Значними зусиллями селян відроджувалось потроху село: збирали техніку, нарощували поголів’я, зводили будівлі. Багато праці доклали голови колгоспу Лука Оксимчук, а потім Василь П’ясецький, вагомий внесок у розвиток і колгоспу, і села трудівників господарства Василя Капарчука, Михайла Зозулі, Максима Літвінчука та його сина Дмитра. Як у ті часи два Івани – батько і син Гладишки – заклали садок на 50 гектарах, так він і живе досі, радуючи бистрицьку малечу смачними яблуками.
Майже всіх, кого я згадала, сьогодні вже немає серед живих, але їх звитяжна праця залишиться у пам’яті бистричан навіки.
Немає нічого страшнішого, аніж війна. Дай Боже, щоб це лихо ніколи не повернулося. Діти і внуки тих, хто поклав своє життя за мир на рідній землі, хто самовіддано трудився у роки відбудови, свято берегтимуть пам’ять про їх подвиг і віру в те, що рідне село залишатиметься у числі кращих в області за всіма показниками.
Катерина ЗАЄЦЬ,
с.Бистрик – смт Ружин