Молочні війни… не тримаючи корови, стою осторонь них. Але згадуючи недалеке минуле, хочу поділитися своїм невеликим досвідом. І до нас на вулицю заїжджали чужі молоковози із Погребища, інших селищ, яких я особисто свого часу запрошувала брати молоко. І в нас вони пропонували значно вищу ціну, ніж місцеві збирачі. І з нами вони розраховувались вчасно… тиждень, місяць, а далі пішли затримки. І ми вже губились, чи забути про гроші, чи здавати задаремно далі. А далі – «війна», і машину атакували, і дійшло до того, що я особисто забрала ключі від машини. Другого дня знайшлися гроші, щоб розрахуватись зі мною та найближчими сусідами. Ті ж, що жили дальше, чекали розрахунку ще кілька місяців.
Були проблеми і з Ружинським молокопідприємством. На прохання сусідів звернулась до керівництва молокопідприємства, попросила їхнього втручання. І проблема була одразу вирішена. І війна була менш масштабною. Що краще – не знаю.
І вибори 2004 року пам’ятаю. Перші мої вибори, як члена дільничної комісії. Боялась всього. Тому що вперше. І свій бюлетень боялась брати, щоб чого не сказали. А потім звинуватили хто-зна в чому. Іду по школі, а одна із шанованих колег розповідає: «Що говорити про інших, якщо і наші вчителі торгували бюлетенями». Запитують вчителі: «Хто?» — «А Іра Кащук». Я почула це, і підхожу до шановної колеги: «Поясніть, про що ви говорите?». А та розвернулась, і в кабінет тікає, а я за нею, прошу щоб пояснила все-таки, що малося на увазі. «Я з вами розмовляти не буду», — мені у відповідь.
Пам’ятаю такий випадок: іде моя племінниця – шестикласниця територією школи, а діти, граючись, снігом влучили їй в око. Дитина плаче, бабушка, яка прийшла забирати, її втішає. На сходах стоїть шанована колега і говорить іншій: «Мало! Голову їй потрібно розбити. Вона ж за Януковича». І це було. Демократично і педагогічно.
І стояла я на коридорі школи і від образи плакала, тому що це неправда. Дитина ні в чому не винна. А слухати мене ніхто не хотів. І дякую вчителеві і колезі В.О.Митюку, який, втішаючи мене, казав: «Не хвилюйтесь, це все минеться, і забудеться».
І дійсно, минулося, і забулося. І настільки, що підійшла до мене шановна колега, запропонувала мені певні префекції, кар’єрний ріст, за умови, що зумію зібрати певну кількість голосів, як майбутній член дільничної комісії, на її підтримку під час виборів очільника громади. Що малося на увазі, не знаю. Прикро все це.
За останні п’ять років, втрутившись у кожну галузь виробництва, влада всюди досягла певних успіхів. Знижуючи занадто високу ціну на цукор, змушені тепер цей цукор завозити із-за кордону або діставати з Держезерву, на ланах ніхто не сіє цукрових буряків. Регулюючи валютну політику маємо таку відповідність долара до наших зарплат, що нам залишається тільки дякувати, що ми на роботу ходимо.
Борючись із корупцією, на всякий випадок, пройшлись школами, нагадуючи вчителям, що цінова вартість отримуваних ними напередодні свят букетів може перевищити норму.
Отримані у спадок від попереднього уряду 17 млрд гривень у казні держави, за словами одного із кандидатів у Президенти, переросли у 33 млрд доларів зовнішнього боргу, який нам, чи нашим дітям потрібно буде віддавати. Були і красиві домовленості по телебаченню про здешевлений бензин, пільгове дизпаливо для сільгосптоваровиробника, помірковані кредити, здешевлене житло.
Сидячи перед телевізором і милуючись красивим виглядом та гучними запевненнями, ми віримо, що дійсно будемо жити краще. Тільки хто?
Змусивши Росію переглянути раніше підписані домовленості щодо цінової політики за газ, ми добилися підвищення ціни на нього.
Пам’ятаємо обіцянки – дешеві м’ясо, цукор, газ майже задарма. І базари, куди керівники сільгосппідприємств під примусом звозили власну продукцію, і продавали за нижчими цінами, собі у збиток.
І на останні вибори йшли під гаслом зняття депутатської недоторканності, і маючи більшість у парламенті, не спромоглися виконати обіцяне. А мені байдуже ваша недоторканність. Ви б заробітні плати та пенсії зрівняли, пільги скасували б.
Стоячи перед вибором – 2010, я хочу сказати одне: Вони прийдуть і підуть. А нам тут жити. Давайте залишатись людьми і поважати вибір інших, бо, як сказав наш Президент, не має значення, хто прийде – той, хто був двічі засуджений, чи та, хто була двічі несудима.
Ірина Кащук